1. Словник української мови в 11 томах

кульмінаційний

КУЛЬМІНАЦІ́ЙНИЙ, а, е. Прикм. до кульміна́ція 2;

// Який є кульмінацією.

Голос Владка не дійшов іще до кульмінаційного пункту своєї шкали (Фр., VI, 1951, 276);

Зламаний олівець, певно, був тією кульмінаційною точкою, з якої одразу почало спадати його гостре нервове збудження (Кучер, Трудна любов, 1960, 381);

Скупими мазками подає письменник кульмінаційний момент мініатюри, створюючи колоритний, суворо правдивий епізод з дитячого життя (Рад. літ-во, 2, 1958, 31).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кульмінаційний — кульмінаці́йний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. кульмінаційний — -а, -е. Прикм. до кульмінація 2). || Який є кульмінацією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кульмінаційний — Найвищий, щонайвищий Словник чужослів Павло Штепа
  4. кульмінаційний — КУЛЬМІНАЦІ́ЙНИЙ, а, е. Прикм. до кульміна́ція 2. Він [Черемшина] став прив'язувати свої ліричні рецитації та приспіви до окремих етапних або кульмінаційних точок в своїх оповіданнях і тут досягнув великої своєрідності (М. Словник української мови у 20 томах
  5. кульмінаційний — Кульмінаці́йний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)