луска

ЛУСКА́, и́, ж.

1. Шкірні утвори (тверді, щільно припасовані одна до одної пластинки) у багатьох хребетних тварин, що виконують захисну функцію.

Пливе щука з Кременчука, Луска на ній сяє (Укр.. лір. пісні, 1958, 119);

Над.. черепичними дахами будинків, схожими на риб’ячу луску, ..висіли безбарвні хмари (Чорн., Визвол. земля, 1959, 90);

*У порівн. Левко поклав руку на широкий зріз [клена] в іскристих, мов луска, краплинах паморозі (Стельмах, Хліб.., 1959, 77).

2. Те саме, що лузга>́ 1.

Ярина мовчала та обгризала зелену луску з горіха (Л. Укр., III, 1952, 738);

Наближалася зима, і знову мерзли ми в хаті і їли хліб наполовину з просяної луски (Сміл., Сашко, 1957, 126);

— Хто такі, куди їдете? — запитав він, випльовуючи з рота соняшникову луску (Тют., Вир, 1964, 333);

// Складові частини рослинних цибулин, шишок і т. ін.

Лілії розмножуються також лусками цибулин (Озелен. колг. села, 1955, 227);

Ягодоподібні шишки [ялівцю] складаються з 3 — 6 плодових лусок (Лікар. рослини.., 1958, 70).

3. чого, яка, перен. Складові частини якого-небудь покриття.

В складі захисного озброєння багатих скіфів звичайні панцирі з бронзових чи залізних лусок (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 144);

В культових будовах зруб маскується гонтовою лускою (Дерев. зодч. Укр., 1949, 54);

З радістю дивилися [батько й син], .. як укривається вона [Пальміра] рожевою лускою черепиці і хвилястими пластівцями шиферу (Руд., Остання шабля, 1959, 517).

4. перен. Блискітки.

Попадались маленькі озера, що грали лускою і тріпотіли, як срібна риба, кинута з річки на надбережну траву (Коцюб., II, 1955, 211);

Згадалися рідні Копитки, і стара фортеця, і срібна луска швидкої річки у широкій долині (Собко, Нам спокій.., 1959, 11);

Ось, здається, під самим сонцем блиснула срібна луска на якомусь птахові (Донч., І, 1956, 55).

5. перен. Про що-небудь зовнішнє, що прикриває справжню суть, зміст, характер чого-небудь.

Як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот (Н.-Лев., II, 1956, 267);

Чорні стіни здригалися, луску жалю з себе скидали (Черемш., Тв., 1960, 70).