людський

ЛЮ́ДСЬКИ́Й, лю́дська́, лю́дське́.

1. Прикм. до лю́ди¹.

Нігде не чуть людської мови; Звір тільки виє по селу (Шевч., І, 1963, 129);

[Степанида:] Я думала, що він людський знахар, а він товарячий!.. (Кроп., IV, 1959, 38);

[Кречет:] Греки любили людину, вони перші досконало вивчили форми людського тіла (Корн., І, 1955, 113);

// Належний людям.

Життя утікало з степів та лісів; ховалося по людських оселях та по теплих краях (Мирний, III, 1954, 255);

// Який є складовою частиною організму людини.

Людська крівця не водиця, розливати не годиться (Номис, 1864, № 1283);

Ще стояло.. городище, на валах якого пращури роду не раз сходились з ворогами, через що рови й піски навкруг засіяні були стрілами, людськими кістьми, череп’ям (Скл., Святослав, 1959, 11);

Наталі довелося лікувати дві ноги — гусячу й людську (Донч., VI, 1957, 38);

// Який складається з людей.

Коростильов і Марко теж відділилися від людського гурту і подерлися косогором (Тют., Вир, 1964, 482);

*Образно. Гей, на майдані Стяги багряні, Хвилі співучі людської ріки (Мас., Сорок.., 1957, 265);

// Такий, як у людей (людини).

— Я князівна, — промовила до Юрка лебедиця людською мовою (Н.-Лев., III, 1956, 290);

Чого тільки не видзвонював Юрко Дзвонар. У нього мідні серця дзвонів обзивались людським голосом, зітхали, веселились і сміялися (Стельмах, І, 1962, 217);

// Власт., притаманний людині.

[Кирило:] Добрий був покійник — вірив усякому, вірив у добро людське, що в чоловікові більше доброго живе, ніж лихого… (Мирний, V, 1955, 142);

Озуть пана у постоли! У цьому слові була ціла картина, розкішний план, справедливість людська і небесна (Коцюб., II, 1955, 45);

Якщо шановний читач побачить, що я через людську слабкість применшив свої недоліки і пороки і виставив себе у світлі більш яскравому й ефектному, ніж дозволяє звичайна скромність, то це, мабуть, так і є (Довж., І, 1958, 27);

То ж були люди, що знали собі ціну, сповнені великої людської гідності (Збан., Єдина, 1959, 123);

// Якого зазнають люди.

Яхидна фурія раденька, Що по її все діло йшло; До людських бід вона швиденька (Котл., І, 1952, 180);

У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне (Рильський, III, 1961, 199);

// Стос. до праці людини, людей;

// Який є результатом діяльності, творчості людей; народний.

Про його добренькі слова Людськая приказка мовляє, Що як ласкавеньке бува, То від двох маток ласку має (Гл., Вибр., 1951, 227);

Моря [штучні] чудесні, витвори людські, Простори послухняної води, В якій одбились подвиги народу! (Рильський, III, 1961, 113).

Лю́дська́ істо́та — людина.

Впали на мокрий брук посічені білі прапори [парламентерів], які хотіли дарувати життя тисячам людських істот, врятувати від руйнації величезне місто (Гончар, III, 1959, 236);

Лю́дська́ по́стать — фігура людини.

Забачили удалині постать людську — се дід ішов та, співав (Вовчок, І, 1955, 343);

На горбах маячіли людські постаті (Тют., Вир, 1964, 357);

Рід лю́дський — людство.

Рід людський вже тисячі літ на собі ніс кайдани, підвів же тепер він чоло (Л. Укр., IV, 1954, 260);

Земля прислухається до придорожніх пісень і вухатими соняшниками, і вусатим ячменем, і втомленим житом, що ніяк не може нагодувати рід людський (Стельмах, І, 1962, 525).

2. Стос. до сторонніх, інших щодо суб’єкта осіб.

— Кожна душа не з лопуцька, того ж хоче, що й людська (Вовчок, VI, 1956, 285);

З дурної голови та на людську (Номис, 1864, № 6379);

За столом, за якимись паперами, сидить Терентій. Певно, перебирає розписки людські (Стельмах, І, 1962, 317);

// Який належить іншим особам.

— Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть (Вас., І,1959, 324);

Мерехтлива зелень людських садів, що тягнуться понад берегом ріки, то тут, то там вже позначилась жовто-червонавими плямами (Вільде, Сестри.., 1958, 335);

— Коли б свої гроші, то нічого, а то ж людські (Тют., Вир, 1964, 34);

// Який обслуговує інших осіб.

Лесь береже в пам’яті, як у книзі, усі грунти села.. І для чого це йому, людському поденщикові, який має лише городець та латку поля? (Стельмах, І, 1962, 273);

// Який поширюється серед інших осіб.

А Добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (Г.-Арт., Байки.., 1958, 43);

— Не хочу, щоб люди говорили і про вас, і про мене. Вам це байдуже, а для дівчини — один сором і людський поговір (Стельмах, І, 1962, 402);

// Який чинять, завдають інші особи.

І хто заступить? хто укриє Од зла людського в час лихий?.. Ти сирота, нема нікого (Шевч., II, 1963, 259);

Велика людська кривда темною завісою опускається перед очима парубка (Стельмах, І, 1962, 468);

// У якому відбивається ставлення інших осіб до суб’єкта.

[Аецій Панса:] Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить (Л. Укр., II, 1951, 357);

Не треба мені тії слави людської (Манж., Тв., 1955, 35);

// Який ставиться певним чином до інших.

— Чи можна, щоб я проміняла мого Левка, кого мені мати покійна веліла шанувати, та на тебе мерзенного, п’явку людську! (Кв.-Осн., II, 1956, 263);

Бодай кати їх постинали. Отих царів, катів людських (Шевч. II, 1953, 75).

◊ Від (од) лю́дсько́го о́ка (лю́дськи́х оче́й) див. око¹;

Про лю́дське́ о́ко (лю́дські́ о́чі); Для лю́дсько́го о́ка див. о́ко¹.

3. тільки лю́дський, а, е. Який повинна мати людина, властивий справжній людині.

— Ми [хлопи].. перший раз чуємо від нашого пана людське слово (Фр., II, 1950, 46);

Виходять люди на великий бій, Та де ж у них рушниці і гармати? Ні! Людська зброя у руці людській: Теодоліти, заступи, лопати (Рильський, III, 1961, 68);

Час немов стер з них всі подробиці побутової різниці, залишивши тільки те спільне, те людське, головне, що заробляється довгим трудом в ім’я добра (Довж., І, 1958, 494);

В майбутньому, вірив Шевченко, на всій землі встановляться справді людські відносини, вільні від всякого гноблення та експлуатації (Ком. Укр., 1, 1964, 75);

// У якому відбивається доброта, уважність, чуйність; людяний, гуманний.

І погляд у нього не людський (Номис, 1864, № 2893);

— Яка це достойна річ приголубити людину. Людське ставлення підіймає дух і дає силу рукам (Ю. Янов., II, 1958, 51);

// Який потрібен людині; нормальний, пристойний (про одяг, житло і т. ін.).

Дивилися брати пильненько й начеб уперше бачили людське убрання хороше й достаток і наче уперше почули на собі латані сорочечки (Вовчок, І, 1955, 305);

— Може, й зійдемось в ціні, коли харчі будуть людські (Стельмах, II, 1962, 168);

На громаді Матвій Гура настояв, щоб одвічним батракам, Кулинякам дати людське житло (Чорн., Пісні.., 1958, 49).

4. Стос. до осіб, що працюють у певній галузі виробництва, війську тощо.

— Невиправдані людські втрати — найбільша ганьба для командира, — говорив старший лейтенант (Гончар, III, 1959, 282).

◊ Півтора́ лю́дсько́го — що-небудь нерозумне, дурне; дурниця.

Що скаже, то півтора людського (Номис, 1864, № 13031);

[Борис:] Як тут чудово! Я б отак до самісінького світу просидів. [Горнов:] Вигадай півтора людського! (Кроп., І, 1958, 390).

5. іст. Стос. до людей (у 4 знач.).

Це Лесь Якубенко підмовив.. зробити панові зло за зло, хоч як-небудь помститися за людське горе (Стельмах, І, 1962, 390);

// Належний людям.

На людськім полі ростуть панські дуби. Мужик іде та й рубає, нікого не питаючись, наче своє (Коцюб., І, 1955, 462);

Численні стада худоби на полонинах, гриби і ягоди в лісі, риба у воді — все було не твоє, не людське, а панське (Козл., Сонце.., 1957, 4);

// Пизнач. для челяді.

[Xрапко:] Хіба я його жену? Хіба я його виганяю? Хай живе — отам на кухні або в людській хаті. Мужиком же став — хай з мужиками й панькається (Мирний, V, 1955, 139).