людський

ЛЮ́ДСЬКИ́Й, лю́дська́, лю́дське́.

1. Прикм. до лю́ди.

Нігде не чуть людської мови; Звір тільки виє по селу (Т. Шевченко);

[Степанида:] Я думала, що він людський знахар, а він товарячий!.. (М. Кропивницький);

Він навчав її перероблювати телеграми, надаючи їм стислості, жвавості й тої простоти живої людської мови, що нею добре володів сам (Д. Бузько);

Якщо тут лежало людське тіло, показав [Артур] на траву, то згодом його мусили кудись відтягти (Ю. Андрухович);

// Належний людям.

Зоряний, дивуючись, допитувався у кобили-матері, чому батько остерігається наближатися до людських осель? (О. Бердник);

Найбільше гуляли [люди] по людських домівках, як прочують, було, що є десь про них пожива (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

// Який є складовою організму людини.

Людська крівця не водиця, розливати не годиться (Номис);

Ллється невинна людська кров на київських кручах і потічками струменить до Дніпра (Р. Іванченко);

Між Ховхлею та Оскрівкою на пагорбі панський палац з людських кісток вимурований біліє (В. Дрозд);

Повернувся він до мене, наче хотів придивитися. Але я знав, що він бачить: величезний чорний парасоль й людські ноги під ним (Валерій Шевчук);

// Який складається з людей.

Між ці два ряди хат і дворів вливався людський потік і плив, зачіпаючись колесами та лахміттям за стовпи, поламані тини й лати (І. Багряний);

Очі Віри Павлівни спинились на сумному обличчі інтелігентної дівчини, що стояла мовчазна в цьому ряді й дивилась віддаленим поглядом кудись у просторінь понад головами людської маси (Б. Антоненко-Давидович);

Невеликий уже людський гурт, теж вибiлений мокрим снiгом, не розходився вiд Павлової могили (Р. Федорів);

Ахілл же тим часом В натовп людський поривався, щоб стрінути десь Пріаміда (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// Такий, як у людей (людини).

Чого тільки не видзвонював Юрко Дзвонар. У нього мідні серця дзвонів обзивались людським голосом, зітхали, веселились і сміялися (М. Стельмах);

Аж чую – від Довбушевої могили, а ви знаєте, вона якраз у самому кутикови [кутикові], при самій дорозі, нечиста сила говорить, людським голосом говорить (М. Матіос);

Неусвідомлене відчуття якогось негаразду врешті (з деяким запізненням, мушу визнати) сформувалося в розуміння, що саме не так. Кіт говорив! Людською мовою. Українською (О. Авраменко, В. Авраменко);

// Власт., притаманний людині.

Озуть пана у постоли! У цьому слові була ціла картина, розкішний план, справедливість людська і небесна (М. Коцюбинський);

Був Микола від щастя п'яний, Від хмільного людського добра (В. Симоненко);

“Ось він який, Калнишевський! – думав Мельхіседек. А років йому насправді .. сімдесят п'ятий! Ніколи не скажеш. Худорлявий, жилавий. Непоквапливість. Непоказна людська гідність” (Г. Колісник);

Він дозволяв собі ставитись до моїх батьків з доброю поблажливістю, вибачаючи їм деякі людські слабкості (С. Жадан);

// Якого зазнають люди.

Яхидна фурія раденька, Що по її все діло йшло; До людських бід вона швиденька (І. Котляревський);

У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне (М. Рильський);

Як вип'є [Тарас], людська біда пече йому ще дужче, і те, що робить для краю рідного і для свого народу, тоді йому здається таким малим, мізерним (Василь Шевчук);

Мені недоступне просте людське щастя. Я не можу, як всі. Це надто велика розкіш (І. Карпа);

// Стос. до праці людини, людей.;

// Який є результатом діяльності, творчості людей; народний.

Про його добренькі слова Людськая приказка мовляє, Що як ласкавеньке бува, То від двох маток ласку має (Л. Глібов);

Але людські – людські пісні, Людські пісні, найглибша мука, Найвища радість на землі! (М. Рильський);

– Хміль – то ж для приказки людської, а ім'я [Богдан] від Бога (П. Загребельний).

2. Стос. до сторонніх, інших щодо суб'єкта осіб.

З дурної голови та на людську (Номис);

// Який належить іншим особам.

– Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть (С. Васильченко);

Тим й відрізняються сади людські від лісів, що у них деревам нема потреби боротись за сонце й ґрунт (Г. Пагутяк);

Соломіїна рука мимоволі шарпнулася до внутрішньої кишені, де й свої, й людські гроші лежали (В. Лис);

// Який обслуговує інших осіб.

Подумати тільки: старчиха, наймит людський, на змовини з хазяїном не стала!.. (Г. Косинка);

Лесь береже в пам'яті, як у книзі, усі ґрунти села .. І для чого це йому, людському поденщикові, який має лише городець та латку поля? (М. Стельмах);

// Який поширюється серед інших осіб.

А Добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (П. Гулак-Артемовський);

Тимошеві не був байдужим людський поговір. Він ніде не хотів показувати: ось-то я! (Б. Харчук);

// Якого чинять, завдають інші особи.

І хто заступить? хто укриє Од зла людського в час лихий?.. Ти сирота, нема нікого (Т. Шевченко);

– Це не хула, а правда, що кривда людська ніколи не остане непокарана Божим провідником (А. Кащенко);

Савка Вальовський (це ім'я переслідуватиме мене все дитинство, як фатум, і все життя – як символ усіх людських зол і пороків), теж у больницю [лікарню] йде (Г. Тарасюк);

// У якому відбивається ставлення інших осіб до суб'єкта.

[Аецій Панса:] Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить (Леся Українка);

Ні за які скарби світу не купиш ні щастя, ні здоров'я, ні людської шаноби (М. Дашкієв);

Із нею хоч статками б натішився та повагою людською, а так... (Н. Околітенко);

// Який ставиться певним чином до інших.

– Чи можна, щоб я проміняла мого Левка, кого мені мати покійна веліла шанувати, та на тебе мерзенного, п'явку людську! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Бодай кати їх постинали. Отих царів, катів людських (Т. Шевченко).

3. тільки лю́дський, а, е. Якого повинна мати людина, властивий справжній людині.

– Ми [хлопи] .. перший раз чуємо від нашого пана людське слово (І. Франко);

– Коли ви хочете щось сказати, то на це є людська мова. Я вас слухаю (В. Винниченко);

Білан, як завжди, з головою пірнув у теорію людських стосунків (А. Кокотюха);

Гестапівці мовчки перезирнулися. Надто переконливі були аргументи. Либонь щось людське прокинулося в їхніх черствих до чужого лиха душах (М. Андрусяк);

// У якому відбивається доброта, уважність, чуйність; людяний, гуманний.

І погляд у нього не людський (Номис);

– Слухайте, невже ж ви втратили всяке людське почуття? Відпустіть мене, чуєте? (М. Йогансен);

– Не знаю, чи дивилася б я так за панною, тітко Федосько. А до людини має бути і ставлення людське (М. Олійник);

// Який потрібен людині; нормальний, пристойний (про одяг, житло і т. ін.).

Дивилися брати пильненько й начеб уперше бачили людське убрання хороше й достаток і наче уперше почули на собі латані сорочечки (Марко Вовчок);

Це була перша людська їжа відтоді, як мене схопили сталінські людолови, і перше людське ставлення до мене чужої людини (М. Андрусяк);

Марія Согомонова .. підбирає пристойний авторський одяг людського покрою і добірної тканини для ретельно (а інколи і чисто випадково) підібраних дівчат-модельок (І. Карпа).

4. Стос. до осіб, що працюють у певній галузі виробництва, війську і т. ін.

Україна пережила під Сталіним штучний Голодомор 1933 го року (з більшими людськими втратами, ніж у Другій світовій війні), загибель мільйонів у ГУЛАГу (О. Забужко).

5. іст. Стос. до людей (у 4 знач.).

Це Лесь Якубенко підмовив .. зробити панові зло за зло, хоч як-небудь помститися за людське горе (М. Стельмах);

// Належний людям.

На людськім полі ростуть панські дуби. Мужик іде та й рубає, нікого не питаючись, наче своє (М. Коцюбинський);

Коні наші забрели на людські поля та й жито випасли (Ю. Винничук);

Десь цими селами й батько блукав по війні, з мамою наймалися за торбинку пшона копати людські городи (Є. Пашковський);

// Признач. для челяді.

[Храпко:] Хіба я його жену? Хіба я його виганяю? Хай живе – отам на кухні або в людській хаті. Мужиком же став – хай з мужиками й панькається (Панас Мирний).