лящати

ЛЯЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок.

1. Видавати різкі, пронизливі звуки.

На повороті їх силою інерції звалює в купу, падають одне на одного, вищать, лящать (Гончар, Тронка, 1963, 32);

Явдошка аж лящить від сміху (Збан., Єдина, 1959, 364);

// Співати, кричати тощо (про птахів та деяких інших живих істот).

Пташки та соловейки в вербах аж лящать, неначе дружки на весіллі (Н.-Лев., IV, 1956, 191);

Жаби лящали так завзято, що заглушали всякий згук в далекій околиці (Коцюб., І, 1955, 337);

Навколо лящали солов’ї (Панч, Гомон. Україна, 1954, 315);

// Видавати різкі, пронизливі звуки (про деякі предмети).

Литаври лящать, аж відляски розходяться (Мирний, III, 1954, 263);

Тут спритний Омелян хитромудро переплів січкарню і кират. Усе до очманіння в голові гуде, лящить, сердиться, виє, вихриться пилом (Стельмах, І, 1962, 111);

// Відлунювати високі дзвінкі звуки.

Піаніно було гарненьке, а висока зала мала чудовий резонанс, аж луна лящала по світлиці (Н.-Лев., III, 1956, 232);

Гучна луна лящала в тонких, зеленавих шибках дрібно погратованих широких вікон (Смолич, І, 1947, 13);

*Образно. Дзвоник ніби лящав та верещав, неначе малий опецьок, як зла мати часом стьобає його дубцем (Н.-Лев., IV, 1956, 251).

2. Звучати різко, пронизливо (про голос, сміх людини).

Лящить-голосить тонкий та дзвінкий голос першої дружки у хаті молодої (Мирний, III, 1954, 202);

Ось і пройшла робоча юрба. Десь уже на селі сухо й різко лящать голоси (Дн. Чайка, Тв., 1960, 87);

В сутінках чиїхось воріт лящав збуджений жіночий сміх (Коз., Сальвія, 1959, 146);

// перен. Бути сповненим різкими, пронизливими звуками.

Весь сонячний майдан лящав дитячим дзвінким щебетанням (Гончар, III, 1959, 457).

◊ Аж за (по́за) ву́хами (у́хами, уша́ми) лящи́ть — їсти з великим апетитом або жадобою.

[Явдоха]: Думаєш, не знаю, що ти щовечора запихаєшся солодким, аж за вухами лящить (Кроп., II, 1958, 441);

Все військо добре убирало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав (Котл., І, 1952, 167);

І зліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушами лящить (Укр.. казки, 1951, 36);

[Аж] у ву́хах лящи́ть — про сприйняття різких, пронизливих звуків.

Як заговорять разом усі ув один голос, так нічого і не второпаєш: мов на потоках вода шумить, аж у вухах лящить! (Кв.-Осн., II, 1956, 12);

Хоробро кинувся [песик] вперед, вертівся перед вершником і заливався так, що у вухах лящало (Збан., Сеспель, 1961, 305).