1. Словник української мови в 11 томах

мандрівниця

МАНДРІ́ВНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до мандрі́вни́к.

[Єгиптянин:] Се хата Ра, оселя Озіріса, притулок для мандрівниці Ізіди (Л. Укр., II, 1951, 244);

Той, що просиджував в скелі віками, В скелю єлейними кликав річами Дівчинку Лесю, малу мандрівницю (Забашта, Вибр., 1958, 59);

*Образно. Бризнула зливою Хмара-водянка, моя мандрівниця (Шпорта, Вибр., 1958, 54);

*У порівн. Тижнів три буяє спека, сонце палить гаряче, як мандрівниця далека, прийде хмарка — і втече (Уп., Вітчизна миру, 1951, 98).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мандрівниця — мандрі́вни́ця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. мандрівниця — -і. Жін. до мандрівник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. мандрівниця — МАНДРІ́ВНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до мандрі́вни́к. [Єгиптянин:] Се хата Ра, оселя Озіріса, притулок для мандрівниці Ізіди (Леся Українка); Той, що просиджував в скелі віками, В скелю єлейними кликав річами Дівчинку Лесю, малу мандрівницю (Л. Словник української мови у 20 томах