метнути

МЕТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. і неперех. Однокр. до мета́ти 1.

Плиснуть по водиці, Граючись, рибки; Знову з-під вербиці Дід метне гачки (Граб., І, 1959, 320);

В цій молодій людині спортивного складу є, певне, не тільки вміння метнути диск або вдарити футбольний м’яч (Руд., Вітер.., 1958, 131);

Дві свічки на столі у величезному мідному свічнику метнули полум’ям у всі боки (Кол., Терен.., 1959, 135);

Очі її метнули іскри, заблискотіли слізьми (Коз., Вибр., 1947, 29).

◊ Куди́ метну́в! — надто далеко зайшов хто-небудь у своїх твердженнях, намірах, діях і т. ін.

[Староста:] Всіх чортів зібрать, .. щоб помогли мені причарувати до себе Бондарівну! [Герцель:] Ой, ой, ой! Куди метнув! Не їстиме й не питиме вельможний пан, поки себе не вдовольнить!.. (К.-Карий, І, 1960, 141);

Метну́ти о́ком (очи́ма, о́чі, по́глядом, по́гляд) на кого — що, по чому — миттю глянути на кого-, що-небудь, швидко оглянути когось, щось.

Тілько що мати вийшла чогось надвір, він зразу схопився, метнув очима по хаті, побачив непримітне місце між піччю і паколом від полу і мерщій ткнув туди рукавичку (Мирний, IV, 1955, 290);

Аврелія мовчки метнула на батька погляд, повний ненависті, і швидко подалась по сходах нагору (Л. Укр., III, 1952, 286);

Вихор метнув оком на чепурний садок (Кучер, Чорноморці, 1956, 13);

Метнув [Левко] на Карпа колючі очі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 24);

Він метнув презирливим поглядом у бік Хлопєшки (Гончар, II, 1959, 18).

2. неперех., чим. Зробити швидкий рух.

Наталя швидко метнула головою вгору, ніби їй притьмом припало щось у небі побачити (Вас., II, 1959, 56);

Обурення і сміх разом розпирають дівочу душу, але вона перемогла себе, насупилась, гримнула на парубка: — Безсовісний ти, Левку, та й годі! — Метнула спідничиною і вскочила в вітряк (Стельмах, І, 1962, 152).

Метну́ти брова́ми (ду́гами брів, брово́ю) — підвести брови (брову).

Данько підвів облупане від сонця й частого купання лице, метнув уверх широкими дугами брів, глянув прямо батькові у вічі (Цюпа, Три явори, 1958, 28);

Чоловік стряхнув сніжок з приполу, Метнув бровою, не віддав уклін. Горбатий скрикнув, кинув зброю долу, — Це він [Кармалюк]! Це він! (Мал., Книга.., 1954, 100).

3. неперех., рідко. Те саме, що метну́тися 2.

— Йосипе, поїдемо за жінкою? — і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Мирний, IV, 1955, 49);

Блищало небо золотом янтарин, А вже метнули в битву козаки (Мал., Звенигора, 1959, 84).

Метну́ти собо́ю, діал. — метнутися (у 2 знач.).

Піднявши топір, одним замахом розрубала [Мирослава] голову медведиці. Впала.. звірюка і, метнувши собою кілька разів у боки, сконала (Фр., VI, 1951, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. метнути — метну́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. метнути — -ну, -неш, док. 1》 перех. і неперех. Однокр. до метати 1). 2》 неперех., чим. Зробити швидкий рух. Метнути бровами. 3》 неперех., рідко. Те саме, що метнутися 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. метнути — МЕТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. 1. що, чим. Однокр. до мета́ти 1. Плиснуть по водиці, Граючись, рибки; Знову з-під вербиці Дід метне гачки (П. Словник української мови у 20 томах
  4. метнути — мета́ти очи́ма (з оче́й) і́скри на кого—що і без додатка. Сердито, зі злістю дивитися.— Мовчите, значить, правду мовлю: негодні ми супроти .. князів Шуйських? — знову запитав Болотніков, уже метаючи очима іскри (Іван Ле). метну́ти лю́ті і́скри з оче́й. Фразеологічний словник української мови
  5. метнути — КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. метнути — Метну́ти, -ну́, -не́ш гл. одн. в. отъ метати. Словник української мови Грінченка