1. Словник української мови в 11 томах

мовлення

МО́ВЛЕННЯ, я, с.

1. Спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність.

Часто риси літературної мови й діалектні риси (фонетичної системи та граматичної будови) існують паралельно; вони залежать від віку, від обстановки мовлення і жанрів мови (Нариси з діалектології.., 1955, 18);

Сила мовлення на сцені виявляється насамперед у вимові (Мист., 6, 1965, 28).

2. рідко. Повідомлення по радіо; радіомовлення.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мовлення — мо́влення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. мовлення — 1. Спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність, процес говоріння; манера говорити: правильне мовлення, мовлення іноземця, розвиток мовлення, культура мовлення, монологічне мовлення, виправляти мовлення. Літературне слововживання
  3. мовлення — [моўлеин':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
  4. мовлення — -я, с. 1》 Спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність. Автоматичне мовлення — відтворення добре вивченої серії слів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. мовлення — МО́ВЛЕННЯ, я, с. 1. Спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність. Часто риси літературної мови й діалектні риси (фонетичної системи та граматичної будови) існують паралельно; вони залежать від віку... Словник української мови у 20 томах
  6. мовлення — МО́ВА (здатність людини говорити, висловлювати свої думки; система звукових і словесно-граматичних засобів, які закріплюють наслідки роботи мислення і є знаряддям спілкування людей; манера говорити), ЯЗИ́К заст., РІЧ розм., СЛО́ВО розм., ГЛАГО́Л ц.-с. Словник синонімів української мови