мовчати

МОВЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Нічого не говорити.

Складачі також мовчали ..при своїй роботі (Фр., VI, 1951, 253);

Капітан глянув на Рубана, Рубан на капітана, але обидва продовжували мовчати (Панч, Ерік.., 1950, 35).

2. Не розказувати, не говорити про кого-, що-небудь; зберігати в таємниці.

— Мовчи ж, дочко, щоб ніхто не дізнався! (Мирний, IV, 1955, 250);

— Є комсомольці між вами!.. Я знаю!.. Кожного кулі чекає печать!.. — …Стиснуто губи в останнім одчаї, всі полонені мовчать… (Сос., І, 1957, 185).

3. перен. Не видавати звуків, не порушувати тиші.

А ліс мовчав (Коцюб., II, 1955, 119);

Мовчить в цю мить гора (Ющ., Люди.., 1959, 204);

// Не діяти (про апарати, які подають звукові сигнали, про вогнепальну зброю тощо).

— Де ви, товариші? Зв’язок мій урвався, апарат мовчить (Гончар, III, 1959, 364);

І гармати й пістолі мовчать. Лише хвилі під нами сичать (Воронько, Драгі.., 1959, 112);

4. перен. Не давати про себе знати; не виявлятися (про почуття, переживання тощо).

[В’язень-лицар:] Тепер спокій панує в краю, як і в темниці. Людська кров мовчить і не волає до небес про помсту (Л. Укр., II, 1951, 186).

5. Не висловлювати відкрито своєї думки, не діяти, не втручатися в що-небудь.

А люде… Хоч бачать люде [знущання], та мовчать (Шевч., II, 1953, 325);

// розм. Не писати листів, не відповідати на них.

Коли не писала — то недобре зробила, .. я вже оце третій лист пишу до тебе, а ти мовчиш (Коцюб., III, 1956, 132);

// Не писати, не друкувати своїх творів (про письменників).

Тяжко, нудно розказувать, А мовчать не вмію. Виливайся ж, слово-сльози: Сонечко не гріє. Не висушить (Шевч., І, 1951, 86).

6. перен. Покірно терпіти, зносити що-небудь.

Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує! (Шевч., І, 1951, 327).

◊ Істо́рія мовчи́ть про кого — що — ніде не згадується про кого-, що-небудь.

А де ж її [Дантової дружини] життя? Де ж власна доля, радощі і горе? Історія мовчить (Л. Укр., І, 1951, 175).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me