мовчати

МОВЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Нічого не говорити.

Складачі також мовчали .. при своїй роботі (І. Франко);

Капітан глянув на Рубана, Рубан на капітана, але обидва продовжували мовчати (П. Панч);

Слідчий мовчить, не натискає, не кричить, – він чогось жде (І. Багряний).

2. Не розказувати, не говорити про кого-, що-небудь; зберігати в таємниці.

Мовчи ж, дочко, щоб ніхто не дізнався! (Панас Мирний);

– Є комсомольці між вами!.. Я знаю!.. Кожного кулі чекає печать!.. – .. Стиснуто губи в останнім одчаї, всі полонені мовчать... (В. Сосюра).

3. перен. Не видавати звуків, не порушувати тиші.

А ліс мовчав (М. Коцюбинський);

Мовчить в цю мить гора (О. Ющенко);

// Не діяти (про апарати, які подають звукові сигнали, про вогнепальну зброю тощо).

– Де ви, товариші? Зв'язок мій урвався, апарат мовчить (О. Гончар);

І гармати й пістолі мовчать. Лише хвилі під нами сичать (П. Воронько).

4. перен. Не давати про себе знати; не виявлятися (про почуття, переживання тощо).

[В'язень-лицар:] Тепер спокій панує в краю, як і в темниці. Людьська кров мовчить і не волає до людей про помсту (Леся Українка);

Віки мовчать. Душа не б'є на сполох. Порожніх слів намножилась лушпа (Л. Костенко).

5. Не висловлювати відкрито своєї думки, не діяти, не втручатися в що-небудь.

А люде... Хоч бачать люде [знущання], та мовчать (Т. Шевченко);

// розм. Не писати листів, не відповідати на них.

Коли не писала – то недобре зробила, .. я вже оце третій лист пишу до тебе, а ти мовчиш (М. Коцюбинський);

// Не писати, не друкувати своїх творів (про письменників).

Тяжко, нудно розказувать, А мовчать не вмію. Виливайся ж, слово-сльози: Сонечко не гріє. Не висушить (Т. Шевченко).

6. перен. Покірно терпіти, зносити що-небудь.

Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує! (Т. Шевченко).

◇ Істо́рія мовчи́ть див. істо́рія;

(1) Мовча́ти, як ри́ба – не говорити й слова.

[Журавель:] Та що ж тепер казати? Я мовчу, як риба (І. Микитенко);

(2) Мовчи́ (цить) та диш, жарт. – уживається як порада кому-небудь поводитися спокійно, нічим не виявляти себе; сиди тихо.

– Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, – мовчи та диш! (І. Котляревський);

– Ні, козаче, викинь із голови, щоб відсіля втекти. Мовчи та диш, а то щоб й тебе на локшину не покришили (Г. Квітка-Основ'яненко);

Пішла між рибами про неї [Щуку] всюди слава, Сміються всі, карасики найбільш: “Догралася! Тепер мовчи та диш, Безхвостая проява!” (Л. Глібов);

Є ситуація, коли краще тінню усмішки прикритись, прикусити язика, або, як дехто каже з камишанських: цить та диш (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me