мізинець

МІЗИ́НЕЦЬ, нця, ч.

1. П’ятий, найкоротший палець на руці або нозі.

Ватя поодставляла мізинці. Малесенькі мізинці стирчали, золоті персні з камінцями блищали (Н.-Лев., IV, 1956, 118);

Говорячи, Слинько витягував руку, а другою, широко розмахуючись, відкладав на першій пальці, починаючи з мізинця… (Шовк., Інженери, 1956, 62).

З мізи́нець — дуже малий.

У Чорному морі мешкала рибка піщанка — маленька, з мізинець у довжину, тоненька, срібляста стрічечка (Наука.., 11, 1964, 17);

Мізи́нця [чийого] не ва́ртий — недостойний кого-небудь, нікчемний у порівнянні з іншим.

— Хіба вона [Нюра] варта Ясногорської? Мізинця не варта… Ми з вогню не вилазимо, а Нюра наша більше за кавалерами бігає… (Гончар, III, 1959, 329);

На мізи́нець — мала доля, частина чого-небудь.

Та надивився і наслухався вже стільки, що інший сотню років проживе, а й на мізинець мого не побаче (Логв., Давні рани, 1961, 78).

2. розм. Найменша дитина в сім’ї.

Соломон, його мізинець, Був найрозумніший (Рудан., Тв., 1959, 503).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

мізинець

Значення в інших словниках