навісний

НАВІ́СНИЙ, а, е. При якому кулі, снаряди і т. ін., описуючи в повітрі круту дугу, падають зверху (про стрільбу).

Ми ніде під кулями не гнулись. Під вогнем прямим і навісним (Мал., Звенигора, 1959, 298).

НАВІСНИ́Й¹, а, е.

1. Який нависає над чим-небудь.

Інколи доводиться користуватись навісною переправою (В дорогу, 1953, 60);

Збудували [колгоспники] великий цегляний свинарник, обладнали його навісною дорогою, провели туди водопровід (Колг. Укр., 2, 1957, 28);

Грубе коріння вп’ялося в закам’янілий грунт навісної стіни (Мур., Бук. повість, 1959, 304).

2. Побудований так, що при потребі може підніматися і підвішуватися.

Тепер уже багато навісних машин успішно конкурують з причіпними (Наука.., 5, 1958, 26);

Засніженим полем валка тракторів знов тягнула цілий поїзд навісних плугів, борін, культиваторів (Кучер, Трудна любов, 1960, 401).

НАВІСНИ́Й², а, е.

1. Те саме, що навіже́ниіі 1.

То близнята народились, А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати! (Шевч., І, 1951, 303);

Сахно подалася б шукати дорогу до гаражів, коли це до її кімнати з’явилися чорні окуляри навісного лакея (Смолич. І, 1958, 87);

*У порівн. Я блукав, мов навісний, Без крихти хліба та оселі (Граб., І, 1959, 206);

// Уживається, як лайливе слово.

— Я не піду, мамо, — говорила дівчина, — я його не люблю. — Навісна! — скрикнула стара. — Що ти говориш мені? (Вовчок, Вибр., 1937, 179);

— А дурна, а навісна, — шепочуть її губи (Вас., І, 1959, 274).

2. Який виходить за межі чого-небудь, дуже сильний, несамовитий, шалений.

Юрба з навісним лементом жене Тірцу, аж поки та зникає (Л. Укр., II, 1951, 162);

Старі дуби на косогорі Шумлять під вітром навісним (Мал., Любов, 1946, 44).

3. Противний; ненависний.

Склич до нас тих навісних панів. Що воду із своїх виварюють Рябків (Г.-Арт., Байки.., 1958, 157);

Уткнула [Люба] голову в подушку, Ховалася від думок тих навісних (Ле, Міжгір’я, 1953, 50).