1. Словник української мови в 11 томах

надія

НАДІ́Я, ї, ж.

1. Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання.

Як же його у неволі Жити без надії? (Шевч., II, 1953, 67);

Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріла в його серці (Коцюб., І, 1955, 104);

Найбільше в нього надії було на те, що він зустрінеться з кимось із сільських хлопців (Тют., Вир, 1964, 39).

2. Те (той), на що (на кого) можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь.

А он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину. Єдину надію! в військо оддають! (Шевч., І, 1951, 242);

Слова найкращі — замалі тебе достойно оспівати, надіє нашої землі і всіх земель, Росіє-мати (Уп., Вітчизна миру, 1951, 58);

Ось як вчинив з нею він, її надія, її опора (Гончар, Тронка, 1963, 244).

Жи́ти наді́єю — дуже бажати здійснення того, про що мріють, чого сподіваються.

Арсен слав телеграми на ім’я Тасі щодня. Хоч відповіді не було, він жив надією (Дмит., Розлука, 1957, 84);

Мала́ наді́я; Ма́ло наді́ї; Нема́ наді́ї — немає впевненості у можливості здійснення бажаного, потрібного і т. ін.

Нема дощу та й нема. Ярина, показує погано, на озимину мала надія (Коцюб., І, 1955, 43);

Плека́ти наді́ю — сподіватися, вірити у можливість чого-небудь.

Одарка все ще плекала надію, що її Данилко буде не такий, як інші діти (Панч, Синів.., 1959, 36);

Подава́ти (пода́ти) наді́ю (наді́ї) див. подава́ти;

Поклада́ти [всю] наді́ю ([всі] [свої] надії) на кого-що — розраховувати на кого-, що-небудь, чекати чогось від кого-, чого-небудь.

Як і російські революційні демократи, Шевченко всі свої надії покладав на народ, на велику силу, що таїлася в ньому (Ком. Укр., 1, 1964, 73);

[Не] утрача́ти (утра́тити) [оста́нню] наді́ю — (не) переставати вірити в здійснення чого-небудь.

Хома не втрачає надії знайти отак коли-небудь закопану бочку добрячого столітнього вина (Гончар, III, 1959, 128);

Лукина перечула через людей, що Улас уже заручився, і втратила останню надію на своє щастя (Н.-Лев., III, 1956, 348);

Уся́ наді́я на кого — дуже вірити, що хтось здійснить щось бажане, потрібне і т. ін.

— На вас уся надія, товариші. Заради цього і прибув сюди до вас. Неодмінно треба звільнити [заарештованого] (Головко, II, 1957, 530).

◊ Бу́ти при наді́ї, діал. — чекати родів (про вагітну жінку).

— Як я була при надії, а він напитий прийшов, то й за волоси мене водив, і ще й кулакував (Март., Тв., 1954, 123).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. надія — (очікування чогось бажаного) сподівання, уроч. уповання. Словник синонімів Полюги
  2. Надія — Наді́я іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. надія — Сподівання, сподіванка; (нездійсненна) МРІЯ; (надійність) впевненість. Словник синонімів Караванського
  4. надія — I сподіванка, сподівання, сподіваннячко, сподія Фразеологічні синоніми: єдина надія; мала надія; остання надія; уся надія (на кого, що) II див. мрія Словник синонімів Вусика
  5. надія — -ї, ж. 1》 Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання. 2》 Те (той), на що (на кого) можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь. Плекати надію. Бути при надії діал. — бути вагітною, чекати пологів (про вагітну жінку). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. Надія — укр.; переклад запозиченого із ст.-сл. імені Надежда, що з'явилось як калька з гр. імені Elpis; від elpis — надія. Надієнька, Надієчка, Надійка, Надіиця, Надя, Надкзня, Надкінька, Надійся, Надкісенька, Надкісечка, Надкзська, Надька, Надібіиа, Надюшенька. Власні імена людей. Словник-довідник
  7. надія — НАДІ́Я, ї, ж. 1. Впевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання. Як же його у неволі Жити без надії? (Т. Шевченко); Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріла в його серці (М. Словник української мови у 20 томах
  8. надія — Без надії чоловік дуріє. Хто стратив надію, той у розпуці і розум тратить. І нашій дитині колись зуби виростуть. І до нас колись доля усміхнеться. І в наше віконце засвітить сонце. І нам щастя усміхнеться. Коби твоє слово, та Богові в вухо. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. надія — ті́шити себе́ наді́єю (ду́мкою, мрі́єю і т. ін.). Заспокоювати себе чим-небудь, сподіватися на щось. І нехай інші тішать себе надією, що десь на старість стягнуться хоча б на “Запорожця”, а йому це потрібно зараз, у тридцять... Фразеологічний словник української мови
  10. надія — НАДІЯ — екзистенціал випереджування, сподівання бажаного й очікуваного на підставі особистісного досвіду, віри і знань людини. На відміну від мрії, Н. орієнтована на здійснення бажаного й очікуваного, хоча й припускає можливість їх нереалізації. Філософський енциклопедичний словник
  11. надія — НАДІ́Я (очікування чого-небудь бажаного, потрібного, приємного, у можливості здійснення якого є впевненість); СПОДІВА́ННЯ перев. мн., СПОДІ́ВАНКА розм. (з більшою певністю в здійсненні чогось); УПОВА́ННЯ заст., уроч. Словник синонімів української мови
  12. Надія — Наді́я, -ді́ї, -ді́є! Наді́їн, -їна, -їне Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. надія — Надія, -дії ж. Надежда. Козак у дорозі, а надія в Бозі. Ном. № 778. надія певна. Твердая надежда, увѣренность. бути при надії. Быть беременной, ожидать родовъ. Волынь. ум. надієнька, наді́їця. Маю в Бога надієньку, що і сам марно не згинеш. Чуб. Словник української мови Грінченка