нарукавник
НАРУКА́ВНИК, а, ч.
1. Чохол, який надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь.
Стоїть угорі, над усіма, дівчина-барабанщиця в захисних окулярах, в нарукавниках до ліктів (Гончар, Новели, 1954, 140).
2. заст. Манжети, прикріплені до сорочки, блузи і т. ін.
Обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники (Н.-Лев., III, 1956, 117).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- нарукавник — нарука́вник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- нарукавник — І нарукавниця Елемент богослужбового одягу священнослужителя, що являє собою манжет для стягування рукавів підризника чи стихаря; заст. поруч Словник церковно-обрядової термінології
- нарукавник — -а, ч. 1》 Чохол, якого надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь. 2》 заст. Манжети, прикріплені до сорочки, блузи і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нарукавник — НАРУКА́ВНИК, а, ч. 1. Чохол, який надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь. Стоїть угорі, над усіма, дівчина-барабанщиця в захисних окулярах, в нарукавниках до ліктів (О. Словник української мови у 20 томах
- нарукавник — МАНЖЕ́ТА (в рукаві сорочки, блузки тощо), МАНЖЕ́Т, ЧО́ХЛА, ЗАРУКА́ВОК заст., НАРУКА́ВНИК заст. Загнибіда нарядився у сукняний убір, надів сорочку з манжетами (Панас Мирний); Хороша була та Катря.. Плахта на їй шовкова.. Словник синонімів української мови