1. Словник української мови в 11 томах

небуття

НЕБУТТЯ́, я́, с. Стан, коли припиняється існування, життя, буття.

Мені здавалось, що я перестаю бути. Просто розтаю у небутті — і все (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 42);

З подякою.. згадує сьогодні Шевченка радянський народ, який повалив трони з царями і одвіяв їх з половою у небуття (Тич., III, 1957, 325);

— Яка дивна сила — життя, її особливо відчуваєш в критичну хвилину, коли стоїш на порозі між буттям і небуттям (Кочура, Зол. грамота, 1960, 410).

Піти́ (одійти́) в небуття́ — перестати існувати, закінчитися.

Він не помре, не має права піти в небуття раніше, ніж побуде вдома, на рідній землі (Збан., Сеспель, 1961, 421);

Прошуміли, одшуміли грози, Одійшла у небуття війна (Криж., Під зорями.., 1950, 63).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. небуття — небуття́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. небуття — Безвість, непам'ять; (нереальний світ) засвіти. Словник синонімів Караванського
  3. небуття — див. смерть Словник синонімів Вусика
  4. небуття — [неибут':а] -т':а Орфоепічний словник української мови
  5. небуття — -я, с. Стан, коли припиняється існування, життя, буття. Піти в небуття. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. небуття — НЕБУТТЯ́, я́, с. Стан, коли не було або припиняється існування, життя, буття. Мені здавалось, що я перестаю бути. Просто розтаю у небутті – і все (Ірина Вільде); На дорозі порожньо, і я думаю про небуття (М. Словник української мови у 20 томах
  7. небуття — відійти́ (піти́) / відхо́дити (іти́) у небуття́, книжн. 1. уроч. Померти. Не помре (Сеспель), не має права піти в небуття раніше, ніж побуде вдома, на рідній землі (Ю. Фразеологічний словник української мови
  8. небуття — НЕБУТТЯ — заперечення буття. Має відповідні останньому, але протилежні значення. 1) Синонім неіснування, котре у Гегеля отримало назву "ніщо", або "чисте ніщо". Філософський енциклопедичний словник