непокірний
НЕПОКІ́РНИЙ, а, е. Який не хоче підкорятися, бути підвладним кому-небудь; неслухняний.
Пан продав непокірного кріпака другому [панові] у село (Мирний, І, 1954, 300);
Низенький, опецькуватий, але рухливий, Костя Цалюк був непокірний і неслухняний (Коз., Вибр., 1947, 63);
*Образно. Коло вух і на шиї [молодички] вилося, вибившись з-під очіпка, непокірне русяве волосся (Гр., II, 1963, 330);
// у знач. ім. непокі́рні, них, мн. (одн. непокі́рний, ного, ч.; непокі́рна, ної, ж.). Ті, що не хочуть підкорятися, бути підвладними кому-небудь.
Окупанти почали розстрілювати непокірних, а заодно палити їхні хати (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 9);
Мати захлинулася новою хвилею гніву і тому не могла звести голосу, щоб ще раз пробрати непокірну… (Речм., Весн. грози, 1961, 83);
// Власт. такій людині.
Орися знала непокірний і дещо грубуватий характер свого милого (Тют., Вир, 1964, 264);
Непокірна вдача [Тараса], ненаситне прагнення знань.. викликали в тупих п’яниць-дяків сліпу неприязнь (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 12);
// Який виражає непокору.
Ви поховані в землянках, звідки навіть Не чутно брязкоту кайданів, ні стогнання, Ні непокірних слів (Л. Укр., І, 1951, 125);
Не могла [Ганна] дати ради ні своїм думкам, ні почуттям. А думки й почуття були якісь розхристані й непокірні (Коз., Сальвія, 1959, 115).
Значення в інших словниках
- непокірний — (який не хоче коритися) непокірливий, (з почуттям впертості) норовистий, норовливий, (з непослухом) неслухняний, баламутний. Словник синонімів Полюги
- непокірний — непокі́рний прикметник Орфографічний словник української мови
- непокірний — Анархіст, баламут, баламутний, баламутник, безкомпромісний, брикливець, брикливий, брикун, брикучий, бунтар, бунтівливець, бунтівливий, бунтівний, бунтівник, бунтівничий, бунтливий, буян, варакута, вільнодум, вільнодумець, вільнодумний, вшьнодумник... Словник синонімів Вусика
- непокірний — [неипоук’ірнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- непокірний — -а, -е. Який не хоче підкорятися, бути підвладним кому-небудь; неслухняний. || у знач. ім. непокірні, -них, мн. (одн. непокірний, -ного, ч.; непокірна, -ної, ж.). Ті, що не хочуть підкорятися, бути підвладними кому-небудь. || Власт. такій людині. || Який виражає непокору. Великий тлумачний словник сучасної мови
- непокірний — НЕПОКІ́РНИЙ, а, е. Який не хоче бути слухняним виконавцем чиєїсь волі, чиїх-небудь наказів і т. ін. бути підвладним кому-небудь. Пан продав непокірного кріпака другому [панові] у село (Панас Мирний); Низенький, опецькуватий, але рухливий... Словник української мови у 20 томах
- непокірний — НЕПОКІ́РНИЙ (який не хоче підкорятися кому-небудь, слухатися когось); НЕПОКІ́РЛИВИЙ (схильний до непокори); НОРОВИ́СТИЙ розм., НОРОВЛИ́ВИЙ розм. (непокірний і впертий); ПЕРЕКІ́РЛИВИЙ розм. Словник синонімів української мови
- непокірний — Непокі́рний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- непокірний — Непокірний, -а, -е, непокірність, -ности ж., непокірно, нар. = непокірливий, непокірливість, непокірливо. Словник української мови Грінченка