обернений

ОБЕРНЕ́НИЙ, ОБЕ́РНУТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до оберну́ти.

Він обійшов корму і зупинився коло правого борту, що ним пароплав обернений був до моря (Трубл., Лахтак, 1953, 112);

На палубі ні душі, тільки сяє над нею величезний круглий прожектор, обернутий сюди — до Яреська (Гончар, II, 1959, 49);

Кожде слово сього оповідання було неначе ніж, застромлений у серце капітана і обернений у кровавій рані (Фр., VI, 1951, 467);

Весь його юний світ .. був такий обернений до дії, що, здавалось, змахни він злегка в певну мить руками, і можна полетіти (Довж., І, 1958, 88);

— О співець, як ти попався У відьомськую хатину? За що так немилосердно Ти обернутий в собаку? (Л. Укр., IV, 1954, 184);

Вони стояли втрьох.. під парканом міського іподрому, обернутого тепер, у війну, на учбовий аеродром (Смолич, Мир.., 1958, 36);

// обе́рнено, безос. присудк. сл.

Саме в той рік.. Кузьми-Дем’яна монастир обернено в жіночий (Коцюб., III, 1956, 292).

2. у знач. прикм., спец. Який має протилежний чому-небудь або змінений порівняно із звичайним напрямок, вигляд і т. ін.; інверсійний.

Керченський півострів має обернений (інверсійний) рельєф і вигляд горбастої рівнини (Геол. Укр., 1959, 580);

Обернений порядок інтегрування приводить до трохи коротших обчислень (Курс мат. анал., II, 1956, 142).

3. у знач. прикм., спец. Такий, при якому перетворення одного викликає перетворення іншого з протилежним результатом (збільшення — зменшення і т. ін.).

Найважливішою проблемою діалектичної концепції руху та розвитку є встановлення явища оберненого зв’язку між внутрішньою суперечністю матерії та її якісними перетвореннями (Знання.., 11, 1956, 11).