овечий

ОВЕ́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до вівця́.

Відоллються вовку овечі слізки (Номис, 1864, № 4099);

У повітрі тихо-тихо, курява стовпом стоїть і не розходиться. Там, у непрозорій кіптязі, чується бекання овече (Мирний, III, 1954, 364);

Глухо рокочуть копитця овечі За вапняками низької стіни (Бажан, Роки, 1957, 204);

// Який складається з овець.

На вільний степ, як хмара з-поза хмари, Без ліку йшло овечої отари (Щог., Поезії, 1958, 167);

// Вигот. із шкіри, вовни, молока і т. ін. овець.

Повбирані в овечі кожухи,.. виглядали [монголи], мов медведі (Фр., VI, 1951, 66);

І на столі з’явився сир овечий (Рильський, III, 1961, 164);

Тимко вносить з печери кирею з овечого сукна і застеляє нею рівно розкладений мох (Кучер, Пов. і опов., 1949, 86).

2. Такий, як у вівці.

На майдан приходили [люди], як у церкву, скидали шапки, і очі у всіх ставали журними, овечими (Ю. Янов., І, 1958, 53);

// перен. Дуже покірливий, слухняний.

Кричите, що несете І душу і шкуру За отечество!.. Їй-богу, Овеча натура (Шевч., І, 1951, 338);

// перен. Обмежений, недалекий (про розум).

Стара Прохориха нетяма, нічого гаразд не розміркує своїм овечим розумом (Н.-Лев., III, 1956, 334).

◊ Надяга́ти (надягти́, надіва́ти, наді́ти, натяга́ти, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру див. шку́ра;

Змі́нювати (зміни́ти) ове́чу шку́ру на во́вчу див. шку́ра.