орієнтир
ОРІЄНТИ́Р, а, ч. Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості.
У старому селі була своя композиційна логіка, свій план.. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (Довж., III, 1960, 90);
Сергій по компасу визначає напрямок, знаходить на ньому орієнтир і, построївши всіх ланцюжком, першим вступає в лісові хащі (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 78);
У космосі зовсім інші масштаби, ніж на Землі, і космонавтам за орієнтири правили материки. Кожний материк, кожний океан має свій характерний колір (Рад. Укр., 8.ІХ 1962, 3);
*Образно. Ми постійно стикаємося з посиленим інтересом читача до героя біографічного жанру, бо, зрештою, видатна людина вабить його насамперед як приклад для наслідування, як життєвий орієнтир (Рад. літ-во, 3, 1966, 52);
// Спеціальний вказівний прилад, покажчик.
Значення в інших словниках
- орієнтир — орієнти́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- орієнтир — -а, ч. 1》 Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. || Спеціальний вказівний прилад, покажчик. 2》 перен. Те, що служить за взірець для наслідування, на що хто-небудь рівняється. Великий тлумачний словник сучасної мови
- орієнтир — Напрямна, указівка, дороговказ Словник чужослів Павло Штепа
- орієнтир — ОРІЄНТИ́Р, а, ч. 1. Примітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план .. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (О. Словник української мови у 20 томах
- орієнтир — орієнти́р (від нім. orientieren – орієнтувати) 1. Покажчик. 2. Окремий предмет на місцевості (дерево тощо), за допомогою якого можна визначити своє місцеперебування. Словник іншомовних слів Мельничука