оцінювати

ОЦІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОЦІНИ́ТИ, оціню́, оці́ниш і ОЦІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Призначати ціну чому-небудь, визначати вартість чогось.

Посипались питання практичного характеру.. — Як же буде з тим, що тепер у нас? — Хто оцінюватиме наші теперішні хати і все інше? (Ірчан, II, 1958, 397);

Одержану кожною бригадою й фермою валову продукцію оцінюють за плановою собівартістю (Колг. Укр., 4, 1958, 10);

Приїхав становий, узяли її теличку, оцінували й продали різникові (Мирний, III, 1954, 22).

Оці́нювати (оціни́ти, оцінува́ти) го́лову чию — призначати винагороду за спіймання кого-небудь.

[Пшесмицький:] Так, я хотів тебе вбити і, давши оголошення скрізь Котовського шукати, оцінив твою голову у 10 000! (Тич., І, 1957, 267);

[Олізар:] Вчора у городі збирався сеймик, оцінували вже там твою голову, мій друже (Вас., III, 1960, 443).

2. Визначати якості, цінність, достоїнства і т. ін. кого-, чого-небудь.

Оболонська по-селянському, всебічно оцінювала невістку . Вона і красива, вона і здорова, і розумна, і роботяща (Збан., Переджнив’я, 1960, 278);

Чубенко тримав у руці ковану з заліза троянду, оцінював її оком середньовічного цехового майстра (Ю. Янов., II, 1958, 222);

Присутні знали, що Сапіга одержав орден у фінську війну, знали про нього й те, з якого року він у комсомолі, а з якого — кандидат партії.. Але всього цього тепер, в окупації, було мало для того, щоб оцінити людину (Гончар, IV, 1960, 92);

// Складати уявлення, робити висновок про кого-, що-небудь, визначати суть, характер, значення, роль і т. ін. чогось.

Семен Григорович звик кожну річ і кожне явище оцінювати всебічно, з усіх поглядів (Дмит., Розлука, 1957, 28);

Брянський одразу розгадав маневр противника й оцінив усю глибину небезпеки (Гончар, III, 1959, 117);

Саїд і без слів повнотою оцінував той погляд (Ле, Міжгір’я, 1953, 43);

// Розуміти, визнавати достоїнства, позитивні якості, цінність і т. ін. кого-, чого-небудь.

[Федон:] Він [Меценат] таки знавець великий, справжній! Адже й тебе він перший оцінив (Л. Укр., III, 1952, 434);

Діти зразу ж оцінили твердий характер хлопця і його рішучість (Багмут, Щасл. день.., 1951,60);

[Карпо:] Спасибі, що оцінувала мою працю (К.-Карий, III, 1961, 17).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оцінювати — оці́нювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. оцінювати — ОЦІНЮВАТИ – РОЗЦІНЮВАТИ Оцінювати, -юю, -юєш, оцінити, -іню, -іниш. 1. Визначати вартість, ціну чогось: оцінювати (оцінити) майно. 2. перен. Літературне слововживання
  3. оцінювати — Визначати <�складати, класти> ціну; (визначати таксу) таксувати; (себе) знати собі ціну; (стан) характеризувати, давати оцінку; (шанси) виважувати; (твір) рецензувати; (акції) ек. квотувати, сов. котирувати. Словник синонімів Караванського
  4. оцінювати — -юю, -юєш, недок., оцінити, оціню, оціниш і оцінувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 Призначати ціну чому-небудь, визначати вартість чогось. Оцінювати (оцінити, оцінувати) голову чию — призначати винагороду за спіймання кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. оцінювати — ОЦІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОЦІНИ́ТИ, оціню́, оці́ниш і ОЦІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що. 1. Визначати ціну кому-, чому-небудь, вартість когось або чогось. Словник української мови у 20 томах
  6. оцінювати — ОЦІ́НЮВАТИ кого, що (визначати вартість кого-, чого-небудь), ЦІНУВА́ТИ, ЦІНИ́ТИ, РОЗЦІ́НЮВАТИ, ОТАКСО́ВУВАТИ, ПРИМІРЯ́ТИСЯ, ПРИМІ́РЮВАТИСЯ до кого-чого (визначаючи придатність, цінність). — Док.: оцінити, оцінува́ти, поцінува́ти розм. поціни́ти розм. Словник синонімів української мови
  7. оцінювати — Оці́нювати, -нюю, -нюєш, -нює Правописний словник Голоскевича (1929 р.)