пальчик

ПА́ЛЬЧИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до па́лець 1.

Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері, дужче заболів той пальчик, що втяла серпом (Коцюб., І, 1955, 18);

Черевички на високих каблучках тісно обжимають вузеньку ступню, видно, де й пальчики лежать рядочком (Тют., Вир, 1964, 454).

◊ Па́льчики обли́жеш; Па́льчики обли́зувати (облиза́ти) див. обли́зувати;

Па́льчиком сва́ритися (посвари́тися, грози́ти, погрози́ти і т. ін.) — те саме, що Па́льцем свари́тися (посвари́тися, грози́ти, погрози́ти і т. ін.) ( див. па́лець).

Таміла.. насварилася на Артура пальчиком за те, що він не слухав свою розумну маму (Хор., Місто.., 1962, 113);

Схилився [Коля] до самого уха й страхає пальчиком: — Цить, Петько! — потайки шепоче йому, — бо отам ходить злодій (Вас., І, 1959, 216).

2. перен. Невеликий предмет видовженої форми.

Крізь жовтий пересохлий торішній листок пробивається зелений пальчик весняної квітки (Ю. Янов., І, 1954, 90);

Чай. З вином і з цитриною та овочевим соком. До цього ж солоні пальчики з кмином (Вільде, Винен.., 1959, 35).