1. Словник української мови в 11 томах

панькання

ПА́НЬКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. па́нькати і па́нькатися.

Се значило би для нього повну руїну. Стратити все, що здобув досі тяжкими заходами, довголітнім паньканням з оцими дикими гуцулами (Фр., IV, 1950, 432);

Писарша глянула Ваті в очі і неначе прочитала в їх.. причину ласкавих запросин на чай і ласкавого панькання коло себе (Н.-Лев., IV, 1956, 58).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. панькання — па́нькання іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. панькання — -я, с., розм. Дія за знач. панькати і панькатися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. панькання — ПА́НЬКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. па́нькати і па́нькатися. Се значило би для нього повну руїну. Стратити все, що здобув досі тяжкими заходами, довголітнім паньканням з оцими дикими гуцулами (І. Словник української мови у 20 томах
  4. панькання — па́нькання знев. часте повторювання слів “пан”, “пані” (ст): А брудний Львів з польською мовою і вічним “паньканням” так на мене подіяв, що я затужив за Віднем, затужив за Заходом взагалі (Шухевич) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. панькання — Па́нькання, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. панькання — Панькання, -ня с. Няньченье, ухаживанье за кѣмъ, хлопоты съ кѣмъ. Коло неї треба панькання та біганини. Левиц. І. 317. Словник української мови Грінченка