пахнути
ПА́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. пах, ла, ло і па́хнув, нула, ло; недок.
1. чим і без додатка. Видавати, виділяти який-небудь запах.
Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева, солома, і навіть старий півзотлілий пліт з перелазом хотів, здавалося, усміхнутись запахом (Хотк., І, 1966, 130);
Сад шумить… Вікно моє розкрите… Пахнуть медом яблуні в цвіту (Сос., І, 1957, 217);
// безос.
Над Ташанню пахло вербовими кладками (Тют., Вир, 1964, 374);
// перен. Нагадувати про кого-, що-небудь; нагадавши про себе, приваблювати.
— Змалечку дуже любив.. сіно робити [косити], і тепер мені та робота аж пахне (Фр., IV, 1950, 501);
Шумлять, як в дитинстві, тополі, І пахне дитинством земля (Нагн., Вибр., 1950, 51).
2. чим, перен., розм. Виявляти ознаки, прикмети наявності або наближення чого-небудь.
— Хата пусткою пахне, німі стіни холодні мовчать (Барв., Опов.., 1902, 127);
Була весна 1850 року. Місяць березень проспівав свою пісню в степах. Скрізь пахло відновленням (Рибак, Помилка.., 1956, 311);
// безос.
Воно-то правда, та брехнею дуже пахне (Номис, 1864, № 6837);
// Ставати близьким до здійснення; наближатися (про подорож, мандрівку і т. ін.).
— Та вже весна, та вже красна, Із стріх вода капле. Молодому козакові — Мандрівочка пахне (Манж., Тв., 1955, 111);
Мандрівка пахне, аж серце п’яне! (Рильський, І, 1956, 269).
3. чим, перен., розм. Містити в собі можливість, загрозу спричинитися до чого-небудь, закінчитися чимсь (звичайно неприємним, небезпечним).
[Юлія:] Чую вже, що та похвала для Омелька не добром пахне (Фр., IX, 1952, 192);
Коли до змагань залишається тиждень, Круглов розумів, що справа пахне скандалом (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 83).
◊ Па́хне по́рохом — наближається, загрожує війна.
В повітрі пахне реакцією, а значить, і порохом (Коцюб., III, 1956, 285);
Па́хне сма́леним (сма́женим, тютюно́м) — загрожує небезпека, загибель і т. ін. або передбачаються неприємності.
Досвідчений розвідник одразу збагнув, що в повітрі пахне смаленим (Стельмах, II, 1962, 355);
— До нашої Олі вже журналісти підходять, — сказала вона Волошиній. — Ці одразу чують, де пахне смаженим (Собко, Стадіон, 1954, 15).
ПАХНУ́ТИ, не́, док., розм. Повіяти, донестися або обдати, охопити (про вітер, запах, тепло, холод і т. ін.).
Свіжий вітрець пахнув йому в гаряче лице (Мирний, II, 1954, 203);
Передранкова вогкість пахнула мені назустріч, коли я розчинив двері надвір (Смолич, День.., 1950, 151);
// безос. , чим, перен. Ви́кликати в кого-небудь відчуття свіжості, яких-небудь пахощів і т. ін.
Від картини пахнуло на неї духом весняної, вогкої, щойно розмерзлої землі… (Коз., Сальвія, 1959, 144);
// безос. , чим, перен. Передатися кому-небудь, поширитися на когось (про почуття, настрої, який-небудь стан і т. ін.).
Давня Катря. Огнем да полум’ям од неї пахнуло — як колись (Вовчок, І, 1955, 254).
Значення в інших словниках
- пахнути — (видавати запах, здебільшого приємний) пахтіти, (більшою мірою) пахкотіти, духмяніти. Словник синонімів Полюги
- пахнути — па́хнути дієслово недоконаного виду мати запах пахну́ти дієслово доконаного виду повіяти розм. Орфографічний словник української мови
- пахнути — Пахтіти, духмяніти, сходити пахощами, р. душіти, (недобре) тхнути, (злегка) відгонити; (чим) скидатися <�виглядати> на що; (- дорогу) передбачатися, лежати. Словник синонімів Караванського
- пахнути — Відгонити (чим), віддавати (запахом), дихати (чим), духмянити, духмяніти, душіти, пахніти, пахтіти, тхнути Фразеологічні синоніми: бити в ніс; вдаряти в ніс; видихати аромат; видихати запах; випускати дух; відгонити духом; відгонити пахощами... Словник синонімів Вусика
- пахнути — I п`ахнути-ну, -неш; мин. ч. пах, -ла, -ло і пахнув, -нула, -нуло; недок. 1》 чим і без додатка. Видавати, виділяти який-небудь запах. || безос. || перен. Нагадувати про кого-, що-небудь; нагадавши про себе, приваблювати. 2》 чим, перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пахнути — Духмяніти, задухмянівати, задухмяніти, здухмянювати, здухмяніти, надухмянювати, надухмяніти, понадухмянювати, одухмянювати, одухмяніти, подухмянювати, подухмяніти, удухмянювати, удухмяніти, повдухмянювати, пахтіти, запахтіти, напахтіти, опахтіти, попахтіти, спахтіти Словник чужослів Павло Штепа
- пахнути — ПАХНУ́ТИ, не́, док., розм. Повіяти, донестися або обдати, охопити (про вітер, запах, тепло, холод і т. ін.). Свіжий вітрець пахнув йому в гаряче лице (Панас Мирний); Передранкова вогкість пахнула мені назустріч, коли я розчинив двері надвір (Ю. Словник української мови у 20 томах
- пахнути — па́хнути: ◊ то не добром па́хне про передчуття чогось лихого (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- пахнути — ді́ло труба́ (таба́к, ва́кса) чиє, ірон. Комусь зовсім погано; у когось дуже погані, зовсім безнадійні справи. Кукса хоч і п’яний був, але подумав трохи і бачить, що діло його труба (В. Кучер); (Хома:) Ваші бороняться. Фразеологічний словник української мови
- пахнути — I. ВІДГО́НИТИ чим (мати запах чого-небудь), ВІДДАВА́ТИ, ПАХТІ́ТИ розм., ТХНУ́ТИ розм.; ПРИПАХА́ТИ розм. (про легкий або неприємний запах); ПЕ́РТИ фам. (про сильний неприємний запах). Словник синонімів української мови
- пахнути — Па́хнути, -ну, -неш гл. Пахнуть, издавать запахъ. Пахне бузком, конвалією. Стор. МПр. 80. щоб твій и дух не пах! Чтобъ тебя здѣсь не было. Ном. № 5142. гарбузом пахне. Будетъ отказъ на сватовство. І багата, і хороша, хто погляне, — ахне. Словник української мови Грінченка