пахнути

I. ВІДГО́НИТИ чим (мати запах чого-небудь), ВІДДАВА́ТИ, ПАХТІ́ТИ розм., ТХНУ́ТИ розм.; ПРИПАХА́ТИ розм. (про легкий або неприємний запах); ПЕ́РТИ фам. (про сильний неприємний запах). Повітря відгонить гнилим листям і болотом (Ірина Вільде); Гнат тримав її під руки й дивився, як у неї на плечах розсипалося волосся, звисало в повітрі і віддавало запахом весняних квітів (С. Чорнобривець); Суп пахтів димом (П. Загребельний); — Зайшов у таке місце, де вода була дуже масна, наче сіркою від неї тхнуло (О. Донченко); — Чого ж се воно (борошно) чорне?.. Бач же й димом припахає (Панас Мирний); Від нього так і перло карболкою (Григорій Тютюнник). — Пор. I. па́хнути.

ПА́ХНУТИ (видавати запах перев. приємний), ПАХТІ́ТИ розм., ПАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ДУШІ́ТИ розм.; ДУХМЯНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ розм. (дуже сильний); ВІ́ЯТИ (обдавати запахом); ПОВІВА́ТИ (злегка або час від часу обдавати запахом). Букети нагідок, красолі, чорнобривців стояли в кухликах на розчинених вікнах. Вони духмяніли на всю вулицю, але ще більше пахнув любисток, яким посипали долівку (П. Панч); Ти чуєш, як пахтить земля!.. (В. Сосюра); Дурманно пахкотить полин (В. Козаченко); Оце заслухалась солов'їв да любисточку ввірвала — у голови положу, щоб душіло (Ганна Барвінок); Отрутою пашать нічні квітки (М. Старицький); Тихе озеро незриме Віє духом трав'яним (М. Рильський); З дворища, обнесеного високим парканом, повівало гострим, гнилим запахом жому (Григорій Тютюнник). — Пор. I. відго́нити, I. смерді́ти.

ПИ́ХКАТИ чим, що, з чого і без додатка (випускати дим при курінні), ПА́ХКАТИ, ПИХТІ́ТИ, ПИХКОТІ́ТИ підсил., ПУ́ХКАТИ рідше, ПАХТІ́ТИ рідше. — Док.: пи́хнути, пихону́ти підсил. па́хнути, па́хкнути. Капітан, сердито пихкаючи люлькою, заходив по каюті (П. Панч); Пихкає дід Лісовик свою люльку (П. Козланюк); Поважні хаджі.. смачно пахкали з люльок (М. Коцюбинський); Сидять над Прутом чумаки, Пихтять із люльок, кашу варять (І. Нехода); Садівник довго розпалював свою люльку, пихкотів нею (М. Чабанівський); Реут довго мовчав, пахтів димом, зривав з цигарки смужки довгого паперу (М. Рудь).

СМЕРДІ́ТИ (виділяти неприємний запах), ТХНУ́ТИ, ВОНЯ́ТИ розм.; ПЕ́РТИ фам., ВІДГО́НИТИ чим. Всюди валяються подерті мішки, смердить смалятиною (Григорій Тютюнник); Порпалися в смітті кури, тхнуло гноєм (З. Тулуб); Долівка під столом і біля стола була мокра й воняла на всю хату простою горілкою (Лесь Мартович); Від нього так і перло карболкою і оцтовим смородом кінського поту (Григорій Тютюнник). — Пор. па́хнути.

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).