1. Словник української мови в 11 томах

побуряковілий

ПОБУРЯКОВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побурякові́ти.

Хряпнула хвіртка, і старий Гірчак, побуряковілий від гніву, вискочив на подвір’я (Речм., Весн. грози, 1961, 24);

// У знач. прикм.

Генерал стояв у машині, збуджений, побуряковілий (Гончар, III, 1959, 421).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. побуряковілий — побурякові́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. побуряковілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до побуряковіти. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. побуряковілий — ПОБУРЯКОВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до побурякові́ти. Хряпнула хвіртка, і старий Гірчак, побуряковілий від гніву, вискочив на подвір'я (В. Речмедін); // у знач. прикм. Генерал стояв у машині, збуджений, побуряковілий (О. Словник української мови у 20 томах