1. Словник української мови в 11 томах

позіхати

ПОЗІХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.).

— Стоїть [Копронідос] та позіхає ще й рота не затуляє долонею (Н.-Лев., III, 1956, 392);

Позіхають [семінаристи], базікають про те, про се, а спати не йдуть (Вас., Вибр., 1950, 118);

Каминецький сідає на колоду, обхопивши коліна. Позіхає раз по раз (Вільде, Сестри.., 1958, 282);

// рідко. Те саме, що зітха́ти 1.

Сидить козак на могилі, думає-гадає, А як гляне на Вкраїну — тяжко позіхає (Укр.. лір. пісні, 1958, 447);

*Образно. Рано-вранці, ще й ранесенько, коли в селі позіхає ледащий туман, на лужок із полотном на плечі приходить господиня (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 153);

*У порівн. Старшина майже не почуває болю. Йому тільки дедалі важче дихати, і він хапає повітря, ніби позіхає (Гончар, Новели, 1954,. 20).

◊ Позіха́ти в кула́к див. кула́к.

2. чим і без додатка, перен. Бути розкритим, показувати, виявляти глибочінь, провалля; зяяти (про отвір, печеру, рану і т. ін.).

Дев’ятий грізний вал! У глибині якісь печери позіхали чорні (Л. Укр., І, 1951, 184);

Іван ще спав, піч позіхала в кутку чорним отвором пащі, а під нею сумно бринів цвіркун (Коцюб., II, 1955, 337..);

// чим. Обдавати чим-небудь.

А наздогін за ним [повітрям] так само мчалася чорна потвора, нависала над землею і позіхала полум’ям… (Коцюб., І, 1955, 315).

3. на що, перен. Те саме, що зазіха́ти.

Занедбали сини Рідну мовоньку, Не туди бо вони Гнуть головоньку, На пожитки густі Позіхаючи, Та кишені товсті Напихаючи (Граб., І, 1959, 112).

4. перен. Дути злегка або час від часу; повівати (про вітер).

Утомилась завірюха, Де-де позіхає (Шевч., І, 1963, 34).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. позіхати — (втягати в себе повітря) зівати. Словник синонімів Полюги
  2. позіхати — позіха́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. позіхати — о. дерти рота, р. зівати; Р. зітхати; (полум'ям) дихати; (- вітер) повівати, подихати; (пусткою) зяяти. Словник синонімів Караванського
  4. позіхати — див. баритися Словник синонімів Вусика
  5. позіхати — -аю, -аєш, недок. 1》 Мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (за бажання спати, за втоми і т. ін.). || рідко. Те саме, що зітхати 1). 2》 чим і без додатка, перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. позіхати — ПОЗІХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. Мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.). – Стоїть [Копронідос] та позіхає ще й рота не затуляє долонею (І. Словник української мови у 20 томах
  7. позіхати — ЗЯ́ЯТИ (про отвір, яму, провалля — бути широко відкритим), ЗІЯ́ТИ, ГЛИБОЧІ́ТИ розм., ПОЗІВА́ТИ рідко, ПОЗІХА́ТИ рідко. На подвір'ї вже зяяли глибокі ями, деякі липи були розчахнуті, повсюди валялись гілля та тріски з дерев (Ю. Словник синонімів української мови
  8. позіхати — Позіха́ти, -ха́ю, -ха́єш, -ха́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. позіхати — Позіха́ти, -ха́ю, -єш гл. 1) Зѣвать. Протирав очі, позіхав, хрестячи рот за кожним разом. Левиц. І. 2) О вѣтрѣ: дуть по временамъ. Утомилась заверюха, де-де позіхає. Шевч. Словник української мови Грінченка