покінчити

ПОКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. перех. (заст.) і неперех. Завершити, закінчити що-небудь; довести до кінця.

Пан справник, покінчивши своє діло з головою, вийшов сідати на повозку (Кв.-Осн., II, 1956, 270);

Учора трупа Саксаганського покінчила грати у нас і поїхала в Харків (Мирний, V, 1955, 419);

Тільки не відкладай надовго вияснення сеї справи, бо мені хтілось би покінчити з нею скоріш (Л. Укр., V, 1956, 379);

Коли покінчили зі стравою, Ремо подякував і попрохав кальяну (Досв., Гюлле, 1961, 85);

Покінчивши з цим питанням, перейшли до поточних справ (Головко, II, 1957, 466);

Покінчивши з загорожами, молодий господар взявся до роботи (Тют., Вир, 1964, 263);

// Витратити до кінця.

Гострий запах паленої сірки ще не вивітрився,.. хоча з сьогоднішньою порцією сірників Кузьма Іванович давно покінчив (Голов., Тополя.., 1965, 5).

2. перех. (заст.) і неперех. Ліквідувати що-небудь, позбутися чого-небудь.

Аграрне питання в Росії на кінець XIX століття поставило на розв’язання суспільним класам завдання: покінчити з кріпосницькою старовиною.. (Ленін, 17, 1971, 129);

Народ потягся до книжки, до світла, прагнучи якнайшвидше покінчити.. з неписьменністю і темрявою (Цюпа, Україна.., 1960, 66);

// Покласти край чомусь, припинити тривання чого-небудь.

Щоб покінчити муки, Лазар чіплявся за ноги, витягував тіло (Коцюб., II, 1955, 199);

Народ, Ленін вимагали від своєї армії покінчити з воєнними фронтами ще до зими (Гончар, II, 1959, 371);

Коли на них міцно налягав сон, вони замовкали, дрімаючи, а в цей час недремні мовчки затісувалися в чергу, щоб скоріше просунутися до жомових ям і покінчити із оцим безконечним, безнадійним чеканням (Тют., Вир, 1964, 145).

3. неперех., з ким, розм. Позбавити життя, убити когось; знищити.

Так він і впав. З ним покінчили одразу (Коцюб., II, 1955, 101);

Він спрямував коня на Іванка і хотів одним ударом покінчити з ним (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 123).

4. неперех., на чому. Прийняти якесь рішення.

Так сперечались довгенько І на тому покінчили, Щоб робити звичайненько Їм обом, як перш робили (Граб., І, 1959, 452);

На тім і покінчили, що.. поговорить іще зо Славком про батька (Март., Тв., 1954, 152).

◊ Покінчи́ти життя́ самогу́бством; Покінчи́ти з собо́ю — здійснити самогубство, позбавити себе життя, вбити себе.

Тільки на Київщині в одному 1839 році покінчили життя самогубством 39 дівчат-кріпачок, зведених панами й офіцерами (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 56);

І саме тому, що — на випадок катастрофи — у нього було тепер чим покінчити з собою, він почував себе майже в цілковитій безпеці (Гончар, III, 1959, 161).