полатати

ПОЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, перех.

1. Док. до лата́ти¹.

Купила полотна, пошила йому сорочки, полатала йому одежу, причепурила його (Н.-Лев., III, 1956, 269);

Справді дах виглядав дивно, так як би хто чорний дірявий капелюх полатав білим полотном зверху (Мак., Вибр., 1954, 154);

Вої добре перевірили щогли й реї, полатали старі кропив’яні вітрила, пошили нові (Скл., Святослав, 1959, 326);

П’яного шляхтича Домейко полатав Своєю шаблею (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 148).

◊ Полата́ти бо́ ки (ре́бра і т. ін.) кому — сильно побити когось.

— Козацтво тепер стоятиме усі в одно; полатають нам боки, та з тим і додому вернемось. Втікаймо.. заздалегідь! (П. Куліш, Вибр., 1969, 174);

— Як побачу тебе ще раз коло Василини, то так полатаю тобі ребра оцими кулаками, що ти й додому не дійдеш (Н.-Лев., II, 1956, 143).

2. док., перен., розм. Зробити хірургічну операцію.

— Раз Людмила Олексіївна тебе полатала, як новенький будеш. Нога буде, як з вітрини (Хижняк, Невгамовна, 1961, 179).

♦ Полата́ти дірки́ (ді́ри, ді́рку, діру́) — задовольнити нагальні потреби.

А скілько то ще дірок зосталося, котрі треба полатати, скілько нових потреб, котрі аж кричать (Мирний, IV, 1955, 126);

— Хіба ти забула, що я своїми крейцарами полатав твої діри? (Фр., VIII, 1952, 283);

Полата́ти зли́дні (убо́гість і т. ін.) — позбутися нестатків;

Полата́ти ли́тки кому, жарт. — покусати когось (про собак).

[Прокіп Свиридович:] Піймай, Химко, собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не полатала литок (Стар., Драм. тв., 1941, 351);

[Старшина:] Клятий рябий пес трохи литок не полатав начальникові (Кроп., І, 1958, 501).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me