помилувати
ПОМИ́ЛУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Простити кому-небудь провину, виявити поблажливість до когось.
Краще десять винних помилувати, ніж одного невинного покарати (Укр.. присл.., 1963, 145);
Її серце чує, що, коли син прийде, припаде до ніг старого, повиниться у всьому, — батько і помилує, і пожалує (Мирний, IV, 1955, 42);
Ганні здалося, ніби в голосі його вже звучить прохання помилувати, простити (Собко, Справа.., 1959, 206);
// Виявити жалість, милосердя до кого-небудь.
— Не плач, голубко; проси пильніш.. пана справника; він помилує; може, зоставить Левка дома (Кв.-Осн., II, 1956, 269);
Розмазуючи кров на обличчі,.. Кирило заголосив так, ніби він ховав оце одразу весь рід свій: — Ой, помилуйте, помилуйте, пожалійте (Кос., Новели, 1962, 188).
◊ Бог (госпо́дь) поми́лував — кому-небудь пощастило, вдалося уникнути чогось неприємного.
І досі страшно, як згадаю. Хотів палати запалить Або себе занапастить,Та бог помилував… (Шевч., І, 1951, 397).
2. Відмінити або пом’якшити кару, до якої присуджений обвинувачений.
[Фортунат (пошепки):] Стривай, добродію… [Семпроній:] А що? [Фортунат:] Та… теє… чи суд помилував би..? (Л. Укр., II, 1951, 477);
Вмираючому завжди кажуть, що він видужує, а засудженому до страти, що його помилують (Тулуб, В степу.., 1964, 46).
3. у знач. вставн. сл. поми́луй, поми́луйте, розм. Уживається для вираження незгоди, заперечення у знач.: та що ти (ви).
— Помилуйте! — йому Ягнятко каже, — На світі я ще й году не прожив (Гл., Вибр., 1951, 40).
ПОМИЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Док. до милува́ти 1.
— Ходи, тебе я помилую, Прижму до серця — поцілую… (Котл., І, 1952, 145).
2. Ми́лувати якийсь час.
Значення в інших словниках
- помилувати — поми́лувати дієслово доконаного виду пощадити помилува́ти дієслово доконаного виду поголубити Орфографічний словник української мови
- помилувати — I помилув`ати-ую, -уєш, док., перех. 1》 Док. до милувати 1). 2》 Милувати якийсь час. II пом`илувати-ую, -уєш, док., перех. 1》 Простити кому-небудь провину, виявити поблажливість до когось. || Виявити жалість, милосердя до кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- помилувати — ПОМИЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що. 1. Док. до милува́ти 1. – Ходи, тебе я помилую, Прижму до серця – поцілую... (І. Котляревський). 2. Милува́ти якийсь час. ПОМИ́ЛУВАТИ, ую, уєш, док., кого, що. Словник української мови у 20 томах
- помилувати — Помилуй Боже, милого мого, і мене коло нього. Молитва щасливої жінки. Помилуй мене, Боже, бо ніхто другий не може. Просить чоловік, у якого лише надія на Бога. Приповідки або українсько-народня філософія
- помилувати — бог (Госпо́дь) ми́лував / поми́лував кого і без додатка. Кому-небудь пощастило уникнути чогось неприємного, небажаного; все обійшлося. — Ти оглух?..— Та поки Бог милував (М. Стельмах); — А ви вже були поранені? — спитала Варвара. — Ні, Бог милував (Л. Фразеологічний словник української мови
- помилувати — ПОМИ́ЛУВАТИ (звільнити від покарання), АМНІСТУВА́ТИ, ПОЩАДИ́ТИ. Вмираючому завжди кажуть, що він видужує, а засудженому до страти, що його помилують (З. Тулуб); Юхима Кудрю амністували, на радість Одарці (І. Ле). Словник синонімів української мови
- помилувати — Поми́лувати, -лую, -луєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- помилувати — Помилувати, -лую, -єш гл. Помиловать; пощадить. Усе Бога молить, щоб Бог його помилував. Рудч. Ск. II. 22. Вовчики-братіки, помилуйте мене — не їжте. Рудч. Ск. І. 4. Словник української мови Грінченка