порошина

ПОРОШИ́НА, и, ж. Найдрібпіша частка пороху ( див. по́рох¹ 1); пилина.

— В тебе все старе й нечисте.. — Архієрей показав пальцем на жертівник, де золотий промінь сонця видав кілька порошин (Н.-Лев., III, 1956, 194);

В його хаті як прибирала [Христя], то так уже до всього додивлялася, щоб не зосталося де й порошини (Мирний, III, 1954, 223);

*Образно. Наша Оля по сніжку Біга в білім кожушку.. Кожушок, Немов пушина, Мов сніжина-Порошина (Воронько, Три покоління, 1950, 180);

*У порівн. Він [солдат] проливав кров. Він увесь діяв під владою великого біля самого кратера вулкана, осяваний його виверженнями й готовий щомиті щезнути, як порошина (Довж., І, 1958, 300);

// Найдрібніша часточка чого-небудь.

Щось важке, ніби молотом, ударило по броні, дрібненькі порошини металу впилися в обличчя (Збан., Т. Шашло, 1949, 8);

// Найменша кількість чого-небудь; крихта.

В саквах самії злидні, Що ні хліба, ні крихтини, Ані солі порошини! (Манж., Тв., 1955, 169);

*Образно. Увечері, під вихідний день, Катька.. пішла до Уляни. В свідомості затаїла маленьку порошину надії, що зустріне там Семена (Сміл., Зустрічі, 1936, 50);

// перен., зневажл. Про людину — вживається перев., щоб підкреслити її тлінність або нікчемність.

Що я? Черв’як, марная порошина. Життя моє — листок, що ріс і зв’яв (Фр., XIII, 1954, 325).

◊ Не дава́ти [і] пороши́ні впа́сти на кого — що — дбайливо оберігати, доглядати кого-, що-небудь, ніжно піклуватися про когось.

— Хіба моя Марина мала? Хіба в неї руки чужі, щоб вона сина не виняньчила та не виносила? .. Не давай і порошині на його впасти! (Мирний, IV, 1955, 227);

Оди́н (одна́, одне́), як пороши́на в о́ці — один-однісінький, єдиний.

— В мене одним-одна дочка, як та порошина ув оці! (Кв.-Осн., II, 1956, 441);

— Він [Чіпка] у мене один, як порошина в оці (Мирний, І, 1949, 283).