порядний

ПОРЯ́ДНИЙ¹, а, е.

1. Не здатний на погані, нечесні або аморальні вчинки; чесний.

Дотепер гадав [панотець], що хоч війт порядний. Але видно, що в цілім селі нема кому вірити (Март., Тв., 1954, 253);

Гуцулка, горда тим, що вона мати, порядна жінка, газдиня, з мало укритим презирством поглядала на опришківську любаску (Хотк., II, 1966, 166).

2. розм. Досить добрий; непоганий, неабиякий.

Ото їдуть із ярмарку Двоє господарів, У кожного віз порядний, Воликів по парі (Рудан., Тв., 1959, 195);

Невелика хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш, як у людей (Л. Укр., III, 1952, 469);

Вона [одежа] мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась (Коцюб., II, 1955, 244);

Ні ліжка м’якого, Ні подушок, ані ковдри порядної в нього немає (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 196);

// Який цілком відповідає своїй назві; такий, як треба, як повинен бути; справжній.

Насамперед, як пристало порядному подорожньому, подавсь він до корчми (Коцюб., І, 1955, 173);

Учительському стільцеві.. треба було лікаря, і вчитель довго працював, силкуючись, щоб замість трьох було в його [нього] чотири ноги, як то повинно бути в кожного порядного стільця (Гр., Без хліба, 1958, 10);

Марсові обрубали хвіст і підрізали вуха, як належить усім порядним доберман-пінчерам (Ів., Таємниця, 1959, 47).

3. розм. Досить великий за кількістю, розміром, значний силою вияву і т. ін.; чималий.

Підніс [Хома] мені порядну чарку горівки (Фр., І, 1955, 71);

До обіду в Ігоря була вже порядна низка бичків. Він кинув ловити, роздягся і стрибнув у воду (Багмут, Щасл. день.., 1951, 129);

Порядний кусень м’яса;

// Якому в значній мірі властива певна ознака, риса характеру (звичайно негативна).

Я таки порядний боягуз (Фр., IV, 1950, 350);

— А знаєш? я скажу тобі, що з тебе порядний егоїст… Ти зовсім не вмієш цінувати приятельської ласки (Крим., Вибр., 1965, 313).

4. дорев. Який належав до буржуазно-дворянських, привілейованих верств суспільства; благородний (у 4 знач.).

Була вона.. «панна з порядної родини», як не раз говорила про себе сама (Л. Укр., III, 1952, 599);

— В нас у Богуславі є порядне товариство (Н.-Лев., III, 1956, 96);

// Прийнятий у буржуазно-дворянських, привілейованих верствах суспільства, характерний для них.

Панна Сатурніна потроху відкривала наївній козачці таємниці порядного тону, вчила її модних танців, розваг і манер (Тулуб, Людолови, І, 1957, 268).

ПОРЯ́ДНИЙ², а, е: Поря́дна гра́мота; Поря́дний за́пис, іст. — у Росії XVI-XVII ст. — назви документів, що посвідчують укладення різних договорів.