привчатися

ПРИВЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.

1. Звикати, призвичаюватися до чогось.

Росте Марушка, походила у школу, привчається дома (Тесл., Вибр., 1950, 69);

Воно [дитя] взяло в голову — скрипки та смички, світа за ними не бачить, а треба до діла привчатись (Донч., VI, 1957, 114);

З року на рік, підростаючи та розумнішаючи, робилася Явдошка все хижішою та хижішою; до горілки привчилася як до води (Мирний, І, 1949, 234);

І чогось дівчині стало холодно. Чогось так защеміло її серце. Уже пора б привчитись, призвичаїтись до всього, а воно й досі мов струна (Стельмах, І, 1962, 343);

// Виробляти в собі навик до певної роботи, заняття і т. ін.

Ніяких тобі подій, хіба що майстер.. дозволить глянути в окуляр нівеліра, щоб привчалася [Ліна] (Гончар, Тронка, 1963, 262);

— Зараз ніякої підозрілої літератури не тримайте дома.. Привчайтеся до конспірації (Стельмах, І, 1962, 457);

Ховатись, бути пильним я вже привчився. Вже кілька місяців жив у ворожому тилу (Збан., Єдина, 1959, 9).

2. діал. Навчатися.

Якби її воля, привчилася б і письма (Кв.-Осн., II, 1956, 312);

Писати він і сам трохи привчився: купив собі пропис у городі та й навчився (Гр., II, 1963, 326).