привчатися

ПРИВЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.

1. Звикати, призвичаюватися до чогось.

Росте Марушка, походила у школу, привчається дома (А. Тесленко);

Воно [дитя] взяло в голову – скрипки та смички, світа за ними не бачить, а треба до діла привчатись (О. Донченко);

З року на рік, підростаючи та розумнішаючи, робилася Явдошка все хижішою та хижішою; до горілки привчилася як до води (Панас Мирний);

І чогось дівчині стало холодно. Чогось так защеміло її серце. Уже пора б привчитись, призвичаїтись до всього, а воно й досі мов струна (М. Стельмах);

// Виробляти в собі навик до певної роботи, заняття і т. ін.

Ніяких тобі подій, хіба що майстер .. дозволить глянути в окуляр нівеліра, щоб привчалася [Ліна] (О. Гончар);

– Зараз ніякої підозрілої літератури не тримайте дома .. Привчайтеся до конспірації (М. Стельмах);

Ховатись, бути пильним я вже привчився. Вже кілька місяців жив у ворожому тилу (Ю. Збанацький).

2. діал. Навчатися.

Якби її воля, привчилася б і письма (Г. Квітка-Основ'яненко);

Писати він і сам трохи привчився: купив собі пропис у городі та й навчився (Б. Грінченко).