приказний
ПРИКА́ЗНИЙ, а, е, іст. Прикм. до прика́з 1.
В першій половині XVII ст. приказна система управління в Російській державі розвивалась далі, а разом з нею зміцнювалася самодержавна влада царя (Іст. УРСР, І, 1953, 214);
// Який служив у приказі.
Коваль тим часом вліз у багнюку, обійшов з усіх боків карету, під низ заглянув, позбирав каламарі та пера, приказним дякам віддав (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 140);
Критик звертає особливу увагу на змальовані в повісті картини хабарництва і свавілля приказних дяків Московської Русі XVII ст. (Рад. літ-во, 8, 1965, 52);
// у знач. ім. прика́зний, ного, ч. Той, хто служив у приказі.
А там приказні, що охочі самі грошики лупити, а тутечка вони б що-небудь дали, що хоч би постояти біля Галочки (Кв.-Осн., II, 1956, 315).
Прика́зний крючо́к, зневажл. — чиновник, писар приказу.
Приказні крючки попервах дуже охоче хапали Омелькові грошики (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 516).
Значення в інших словниках
- приказний — прика́зний прикметник Орфографічний словник української мови
- приказний — -а, -е, іст. Прикм. до приказ 1). || Який служив у приказі. || у знач. ім. приказний, -ного, ч. Той, хто служив у приказі. Приказний крючок зневажл. — чиновник, писар приказу. Великий тлумачний словник сучасної мови
- приказний — ПРИКА́ЗНИЙ, а, е, іст. Прикм. до прика́з 1. В першій половині XVII ст. приказна система управління в Російській державі розвивалась далі, а разом з нею зміцнювалася самодержавна влада царя (з наук. літ.); // Який служив у приказі. Словник української мови у 20 томах