приковувати

ПРИКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКУВА́ТИ і рідко ПРИКУ́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. Куючи, приєднувати метал до металу;

// Міцно прибивати що-небудь металеве до чогось.

Зробив [брат] сундук і покрив його чорним лаком, ..прикував до нього здоровенний замчище, приробив залізну ручку (Тют., Вир, 1964, 49);

// перен. Приморожувати що-небудь до чогось.

Минулося літо. З півночі Налинули хуги лихії, І хвилю, як бранку в неволі, Мороз прикував до каміння (Дн. Чайка, Тв., 1960, 337).

2. Приєднувати кого-, що-небудь до чогось ланцюгом.

Тайжан знав, що в скрині старого ще й досі зберігається не одна пара ланцюжків, якими приковують до тугира [триніжка] свійського орла (Тулуб, В степу.., 1964, 142);

— То, видно, його [човна] дощем відбило, — промовив Карпо дворник [дворецький]. — А бачили, що дощ надходить. Чому не прикували? Зараз його піймати і прикувати (Мирний, І, 1954, 311);

— І бог убив його [Промотея]? — Ні, ні. Скарав довічно, ..Прикув до скелі (Мал., Звенигора, 1959, 336);

*Образно. [Юлія:] А я й не знала, що вам наше сусідство таку пакість чинило, приковувало вас до вчительської тачки (Фр., IX, 1952, 167).

3. перен. Змушувати кого-небудь залишатися на якомусь місці або перебувати десь.

Ноги аж тремтіли, щоб швидше вибратися на волю. Але мене всипали лагідними словами, спутували щирими очима і осмішками, приковували до місця руками (Вас., IV, 1960, 29);

Ми, піхота, гвардія, не можемо приковувати себе до шляхів (Гончар, III, 1959, 97);

// Бути причиною, яка позбавляє можливості або бажання рухатися.

Спогади про сільську школу прикували мене коло стола (Вас., II, 1959, 297);

Ця [музика] несподівано впала на голову, розірвавши вечірню тишу, приголомшила, прикувала [Оленку] до землі (Кучер, Трудна любов, 1960, 211);

// Бути причиною, яка змушує кого-небудь перебувати десь.

— Досі не міг я так часто приходити, робота приковувала до хати, але відтепер буду щонеділі в тебе (Коб., II, 1956, 101);

Наукова праця була тою спасенною причиною, яка владно приковувала Євгена Вікторовича за робочим столом і відкривала Любці волю… (Ле, Міжгір’я, 1953, 78);

Очікування відповіді від Шелемехи прикувало мене до готелю (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 109).

Немо́в (на́че, як і т. ін.) прикува́в (прикува́ла, прикува́ло) кого — змусити не рухатися з місця.

Хотів утікати з-посеред того страшного натовпу, але ослаблення тіла немов прикувало його до місця (Фр., VI, 1951, 301);

Наче прикувала партизанка мене нерухомим поглядом напіврозплющеного ока (Сміл., Сашко, 1957, 139);

Прико́вувати (прикува́ти) до лі́жка:

а) змушувати лежати в ліжку.

Мене прикували до ліжка і не кажуть, коли дозволять навіть сидіти. Мені все ще дуже недобре, на поправку щось мало надії (Коцюб., III, 1956, 444);

б) бути причиною тривалого постільного режиму (про хворобу).

Трохи не все місто висипає на вулицю. Тільки ті, кого лиха хвороба приковує до ліжка, ..зостаються у хатах (Мирний, III, 1954, 258);

Ще в дитинстві Леся Українка тяжко захворіла на туберкульоз, який прикував її на довгі місяці до ліжка (Наука.., 2, 1961, 37).

◊ Прико́вувати (прикува́ти) до гане́бного стовпа́ див. гане́бний.

4. перен. Викликати якийсь інтерес, притягати.

Раптом мою увагу приковує шафа. Спиняюсь (Коцюб., І, 1955, 263);

Вона приковувала до себе увагу.. всіх, хоч ніхто з хлопців навіть на думці не мав позалицятись до дівчини (Збан., Сеспель, 1961, 417);

І хлопця, і дівчину захопило й прикувало до себе урочисте видовище велетенського параду (Ю. Янов., IV, 1959, 86);

// Привертаючи до себе увагу, змушувати кого-небудь діяти в певному місці.

Бармаш скорше відчув, ніж почув, що кулемет на другому броді змовк і більше ніколи вже не обізветься.. «Чи ж зможу я приковувати їх [ворогів] до себе ще цілих двадцять довгих хвилин?» (Коз., Гарячі руки, 1960, 150);

Протягом усієї війни радянсько-німецький фронт приковував до себе основні сили фашистської Німеччини та її союзників в Європі, він був основним полем бою другої світової війни (Ком. Укр., 9, 1965, 55);

Згромаджена козацька сила прикувала польське військо до Пиляви (Кач., II, 1958, 435);

// Викликати прихильність, почуття дружби, кохання; притягати до себе.

Вона прикувала його до себе більше, як батько й мати (Коб., II, 1956, 168);

// у сполуч. із сл. очі, погляд. Привертаючи увагу, змушувати чийсь погляд зупинятися на собі.

Збіглися школярі.. Картина прикувала до себе очі перших глядачів і критиків.. Руфа несподівано виросла в їх очах (Коп., Дуже добре, 1937, 295);

Його зір прикували до себе вершечки цегляних димарів і чорних задимлених труб (Коцюба, Перед грозою, 1958, 149);

І знов лежить передо мною Мій крейцар, — силою чудною До себе погляд мій прикув (Фр., XIII, 1954, 50);

// у сполуч. із сл. очі, погляд. Зосереджувати свій погляд на кому-, чому-небудь.

Прикувала [Соня] очі, дожидає. Чую, як дужче й дужче б’ється в неї серце, а рука все тисне, мов на якусь змову кличе мене без слів (Вас., І, 1959, 260);

Самотня сиділа [Ольга], прикувавши погляд до світлового сигналу над дверима операційної (Дор., Не повтори.., 1968, 30).