приковувати

ПРИКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКУВА́ТИ і рідко ПРИКУ́ТИ, ую́, ує́ш, док., кого, що.

1. Куючи, приєднувати метал до металу;

// Міцно прибивати що-небудь металеве до чогось.

Зробив [брат] сундук і покрив його чорним лаком, .. прикував до нього здоровенний замчище, приробив залізну ручку (Григорій Тютюнник);

// перен. Приморожувати що-небудь до чогось.

Минулося літо. З півночі Налинули хуги лихії, І хвилю, як бранку в неволі, Мороз прикував до каміння (Дніпрова Чайка).

2. Приєднувати кого-, що-небудь до чогось ланцюгом.

Тайжан знав, що в скрині старого ще й досі зберігається не одна пара ланцюжків, якими приковують до тугира [триніжка] свійського орла (З. Тулуб);

– То, видно, його [човна] дощем відбило, – промовив Карпо дворник [дворецький]. – А бачили, що дощ надходить. Чому не прикували? Зараз його піймати і прикувати (Панас Мирний);

– І бог убив його [Прометея]? – Ні, ні. Скарав довічно, .. Прикув до скелі (А. Малишко);

* Образно. [Юлія:] А я й не знала, що вам наше сусідство таку пакість чинило, приковувало вас до вчительської тачки (І. Франко).

3. перен. Змушувати кого-небудь залишатися на якомусь місці або перебувати десь.

Ноги аж тремтіли, щоб швидше вибратися на волю. Але мене всипали лагідними словами, спутували щирими очима і осмішками, приковували до місця руками (С. Васильченко);

Ми, піхота, гвардія, не можемо приковувати себе до шляхів (О. Гончар);

// Бути причиною, яка позбавляє можливості або бажання рухатися.

Спогади про сільську школу прикували мене коло стола (С. Васильченко);

Ця [музика] несподівано впала на голову, розірвавши вечірню тишу, приголомшила, прикувала [Оленку] до землі (В. Кучер);

// Бути причиною, яка змушує кого-небудь перебувати десь.

– Досі не міг я так часто приходити, робота приковувала до хати, але відтепер буду щонеділі в тебе (О. Кобилянська);

Наукова праця була тою спасенною причиною, яка владно приковувала Євгена Вікторовича за робочим столом і відкривала Любці волю... (Іван Ле);

Очікування відповіді від Шелемехи прикувало мене до готелю (М. Трублаїні).

4. перен. Викликати якийсь інтерес, притягати.

Раптом мою увагу приковує шафа. Спиняюсь (М. Коцюбинський);

Вона приковувала до себе увагу .. всіх, хоч ніхто з хлопців навіть на думці не мав позалицятись до дівчини (Ю. Збанацький);

І хлопця, і дівчину захопило й прикувало до себе урочисте видовище велетенського параду (Ю. Яновський);

// Привертаючи до себе увагу, змушувати кого-небудь діяти в певному місці.

Бармаш скорше відчув, ніж почув, що кулемет на другому броді змовк і більше ніколи вже не обізветься .. “Чи ж зможу я приковувати їх [ворогів] до себе ще цілих двадцять довгих хвилин?” (В. Козаченко);

Протягом усієї війни радянсько-німецький фронт приковував до себе основні сили фашистської Німеччини та її союзників в Європі, він був основним полем бою Другої світової війни (з публіц. літ.);

Згромаджена козацька сила прикувала польське військо до Пиляви (Я. Качура);

// Викликати прихильність, почуття дружби, кохання; притягати до себе.

Вона прикувала його до себе більше, як батько й мати (О. Кобилянська);

// у сполуч. зі сл. очі, погляд. Привертаючи увагу, змушувати чийсь погляд зупинятися на собі.

Збіглися школярі .. Картина прикувала до себе очі перших глядачів і критиків .. Руфа несподівано виросла в їх очах (О. Копиленко);

Його зір прикували до себе вершечки цегляних димарів і чорних задимлених труб (Г. Коцюба);

І знов лежить передо мною Мій крейцар, – силою чудною До себе погляд мій прикув (І. Франко);

// у сполуч. зі сл. очі, погляд. Зосереджувати свій погляд на кому-, чому-небудь.

Прикувала [Соня] очі, дожидає. Чую, як дужче й дужче б'ється в неї серце, а рука все тисне, мов на якусь змову кличе мене без слів (С. Васильченко);

Самотня сиділа [Ольга], прикувавши погляд до світлового сигналу над дверима операційної (П. Дорошко).

(1) Немо́в (на́че, як і т. ін.) прикува́в (прикува́ла, прикува́ло) кого – змусити не рухатися з місця.

Хотів утікати з-посеред того страшного натовпу, але ослаблення тіла немов прикувало його до місця (І. Франко);

Наче прикувала партизанка мене нерухомим поглядом напіврозплющеного ока (Л. Смілянський).

◇ (2) Прико́вувати / прикува́ти [до се́бе] о́чі (зір) чиї (чий) – привертати чиюсь увагу, приваблюючи своїм виглядом.

Простягся кучерявий гай вербовий і стоїть на сторожі поміж річкою та шпичастими горами, що блакитними тінями лягли на блакитному небі і приковують до себе очі (М. Коцюбинський);

Дивився [Пасюга], як вона йде поміж високих старих осокорів. Щось було в її поставі таке, що подобалось, що приваблювало, що приковувало його зір... (Є. Гуцало);

(3) Прикува́ти / прико́вувати до лі́жка кого – позбавити когось можливості рухатися, ходити (перев. про хворобу).

Ще в дитинстві Леся Українка тяжко захворіла на туберкульоз, який прикував її на довгі місяці до ліжка (із журн.);

Палія хвороба надовго прикувала до ліжка. Пив горілку з порохом – не помагало (Ю. Мушкетик);

Трохи не все місто висипає на вулицю. Тільки ті, кого лиха хвороба приковує до ліжка, зостаються у хатах (Панас Мирний);

// приписати постільний режим комусь (перев. про лікарів).

Мене прикували до ліжка і не кажуть, коли дозволять навіть сидіти (М. Коцюбинський);

(4) Прикува́ти (прип'я́ти, прип'я́сти, припну́ти) до гане́бного стовпа́ – осудити, затаврувати, зганьбити і т. ін. кого-небудь.

А тебе, Ґедзику, я виведу на чисту воду і припну до ганебного стовпа (М. Коцюбинський);

Історично важливо об'єднати всі миролюбні сили, прип'яти до ганебного стовпа тих, хто загрожував людству атомною бомбою (Н. Рибак);

Ваші жахливі діяння вас же й прикують до ганебного стовпа. Бійтеся цього! Ніхто з порядних людей не подасть вам руки (Б. Левін);

Своїм яскравим памфлетом [автор] прикував до ганебного стовпа усіх недоброзичливих (з газ.).