1. Словник української мови в 11 томах

припадочний

ПРИПА́ДОЧНИЙ, а, е, розм. У якого часто бувають припадки.

— Взяла, дурна, та й вискочила заміж за припадочного Петьку Козолапа… (Зар., На.. світі, 1967, 67);

Ярославові чомусь пригадався чорногрудий припадочний півень удома (Мушк., День.., 1967, 8);

// у знач. ім. припа́дочний, ного, ч.; припа́дочна, ної, ж. Людина, у якої часто бувають припадки.

[Забуга:] Замовчи, бабо… Завела панахиду. (До Базія:) Де ти видрав її, цю припадочну? (Мокр., П’єси, 1959, 55);

*У порівн. Петрусь спочатку скрикнув, потім притиснувся грудьми до землі і став нігтями перед собою дерти, забившись в корчах, як припадочний (Іщук, Вербівчани, 1961, 372).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. припадочний — припа́дочний прикметник розм. Орфографічний словник української мови
  2. припадочний — див. дурний Словник синонімів Вусика
  3. припадочний — -а, -е, розм. У якого часто бувають припадки. || у знач. ім. припадочний, -ного, ч.; припадочна, -ної, ж. Людина, у якої часто бувають припадки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. припадочний — ПРИПА́ДОЧНИЙ, а, е, розм. У якого часто бувають припадки. – Взяла, дурна, та й вискочила заміж за припадочного Петьку Козолапа... (М. Зарудний); Ярославові чомусь пригадався чорногрудий припадочний півень удома (Ю. Мушкетик); // у знач. ім. Словник української мови у 20 томах