1. Словник української мови в 11 томах

проза

ПРО́ЗА, и, ж.

1. Мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване.

Перші спроби писати — віршем і прозою відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназії (Коцюб., III, 1956, 28);

Вони зійшлися: тьма і промінь, Пісні і проза, лід і пломінь Ховають більше схожих рис (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 49);

Художня словесна творчість має дві основні форми організації мови — вірші і прозу (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 93).

2. Літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою; протилежне поезія.

«Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає (Л. Укр., V, 1956, 42);

Уже перша збірка «Лірики».. принесла йому і славу, й гроші. Але не цурався [Павло] і прози. Щороку — та й повість чи навіть роман із сільського життя (Головко, II, 1957, 487);

Українська художня проза появилась у XIX столітті. Своїм виникненням і ростом вона зобов’язана розвитку творчих сил українського народу, прикладові і підтримці літератури братнього російського народу (Від давнини.., І, 1960, 231).

3. часто у сполуч. із сл. життя, життєвий, перен. Одноманітність, буденність; повсякденність.

Прошумів з’їзд і свята — і ми лишилися при прозі. А проза дуже нудна і чорна (Коцюб., III, 1956, 313);

Жінки якось краще вміють консервувати поезію свого почуття серед життьової прози, ніж чоловіки (Л. Укр., III, 1952, 700);

Пройшла гроза — і знову літня проза: Парує степ, і оживає ліс, І горобці, неначе з-за куліс, Упали табуном на просо (Сим., Земне тяжіння, 1964, 67);

З п’єсами Карпенка-Карого на сцену українського реалістичного театру прийшла проза життя (Життя К. — Карого, 1957, 191).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. проза — про́за іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. проза — (від лат. prosa (oratio) проста мова) невіршована мова, що дистанціювалася від віршової як непоетична, а від прагматичної, розмовної — як художня. Словник стилістичних термінів
  3. проза — Не поезія; (життя) П. сірість, одноманітність, рутинність, мн. будні. Словник синонімів Караванського
  4. проза — -и, ж. 1》 Мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване. 2》 Літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою; прот. поезія. 3》 часто у сполуч. зі сл. життя, життєвий, перен. Одноманітність, буденність; повсякденність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. проза — ПРО́ЗА, и, ж. 1. Мовлення, не організоване ритмічно, не віршоване. Перші спроби писати – віршем і прозою відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназії (М. Словник української мови у 20 томах
  6. проза — про́за [від лат. prosa (oratio) – проста (мова)] 1. Невіршована мова; літературний жанр. 2. Художній твір, написаний розмовною мовою. 3. Переносно – буденність. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. проза — Літературні твори, написані, на противагу поезії, неорганізованою ритмічно мовою; у мові прозового твору часті переходи від одного порядку слів, типу фрази до ін., відсутня ритмізація, поділ на віршові рядки; різновиди п.: роман, повість, оповідання, новела та ін. Універсальний словник-енциклопедія
  8. проза — БУДЕ́ННІСТЬ (усе звичайне, повсякденне, нічим не привабливе, нецікаве; життєва одноманітність), БУДЕ́НЩИНА підсил., ЩОДЕ́НЩИНА розм. рідше, ПРО́ЗА (часто із сл. життєва, життя), ПРОЗАЇ́ЧНІСТЬ, ПРОЗАЇ́ЗМ рідше; БУ́ДНІ мн. Словник синонімів української мови
  9. проза — Про́за, -зи, -зі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. проза — Про́за, -зи ж. Проза. Прозою мальовничою нам їх (думки) переказано. К. (О. 1861. II. 231). Не так то вони (вірші) голосні і часом наче в прозу впадають. К. (Хата, 3). Словник української мови Грінченка