1. Словник української мови в 11 томах

проїзний

ПРОЇЗНИ́Й, а́, е́.

1. Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу).

Саги у лататті срібнім, під наморозі сивиною, Стоять у присмерку, край колій проїзних (Зеров, Вибр., 1966, 484);

Головні вулиці, як правило, мають більшу ширину проїзної частини (Автомоб., 1957, 254).

2. Який надає право на проїзд яким-небудь видом транспорту.

Брати Глущуки порадились між собою і вирішили, що Антонові треба їхати додому. Вони склали свої заробітки, бо одного не вистачало, щоб купити проїзний квиток (Чорн., Визвол. земля, 1950, 43);

Проїзні документи.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. проїзний — проїзни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. проїзний — [пройізний] м. (на) -зному/-з(‘)н'ім, мн. -з(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
  3. проїзний — -а, -е. 1》 Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу). 2》 Який надає право на проїзд яким-небудь видом транспорту. Проїзні документи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. проїзний — ПРОЇЗНИ́Й, а́, е́. 1. Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу). Саги у лататті срібнім, під наморозі сивиною, Стоять у присмерку, край колій проїзних (М. Словник української мови у 20 томах
  5. проїзний — Проїзни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)