піднесений

ПІДНЕ́СЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до піднести́.

Піднесена близенько варенуха так гарно залоскотала йому в носі, що він не втерпів (Н.-Лев., І, 1956, 193);

Із-за лісу біг молодий стрілець з піднесеним угору багнетом (Кобр., Вибр., 1954, 183);

Заблистів, немов зоря, щоб ніч не мучила нас, клята, в руках старого шахтаря багнет, піднесений на ката (Сос., Солов. далі, 1957, 87);

Під прапор миру, піднесений комуністами, прогресивними діячами, стало все людство… (Вол., Самоцвіти, 1952, 201);

Він ішов далі, простоволосий, з розвихреною світлою чуприною, стрункий, з гордо піднесеною головою (Хижняк, Тамара, 1959, 38);

О краю мій! Чи можна не любить Твоїх просторів, верб твоїх розлогих, Нових будов, піднесених в блакить, Нового сліду на старих порогах (Рильський, II, 1960, 276);

// підне́сено, безос. присудк. сл.

На брамі піднесено червоний прапор, який лопотить, полощеться в осінньому сонці (Чорн., Визвол. земля, 1950, 93);

І коли тепер у нас спорт організовано, піднесено на нечувану височінь, цілком зрозуміло, що в кожній сім’ї — чи стрибун, чи бігун, чи штангіст (Вишня, І, 1956, 401).

2. у знач. прикм. Який піднято догори.

Матрос-вершник піднімає руку від імені корабля «Дредноут Марія». Два озброєні матроси-вершники з піднесеними руками — «Три святителі» (Довж., І, 1958, 50);

Щасти ж нам, доле, дні грози й розлуки пройти як слід, з піднесеним чолом, щоб в світлий час подати друзям руки і в очі глянути не соромно було! (Забіла, Поезії, 1963, 36).

3. у знач. прикм. Який перебуває в збудженому, бадьорому стані, відчуває захоплення, натхнення, душевний підйом і т. ін.

За кілька хвилин Кесар, озброєний новеньким спінінгом, з’явився на вулиці. Бадьорий, піднесений, невпізнаний (Збан., Курил. о-ви, 1963, 34);

// Який свідчить про збудження, бадьорість, захоплення, натхнення, душевний підйом і т. ін. у кого-небудь.

Юра говорив піднесеним, сердитим голосом (Фр., IV, 1950, 440);

Раїса ще не зовсім одійшла після грози: це було помітно.. з блиску очей і піднесеного настрою (Коцюб., І, 1955, 318);

Давно Кардаш не бував у такому піднесеному настрої (Жур., Звич. турботи, 1960, 26);

// В якому виражається намагання звеличити, надати ваги, значення кому-, чому-небудь (про мову, стиль і т. ін.).

То плакав [Микоша], то сміявся, коли писав розділ за розділом, звертався сам до себе піднесеною й гарячою мовою (Полт., Повість.., 1960, 333);

Не треба, будь ласка, в піднесенім дусі Про мене писати, бо ще засміє Оці дифірамби доярка Маруся, Що мовчки виконує діло своє (Мур., Осінні сурми, 1964, 24).