ранок

РА́НОК, нку, ч.

1. Частина доби після ночі, початок, перші години дня.

Був ранок. Сонечко зійшло, Збудилось соннеє село (Рудан., Тв., 1956, 77);

Пароплав виходить із гавані. Ранок застає його у вільному морі (Ю. Янов., II, 1958, 134);

Здорова свіжість літнього ранку промивала безсонні очі бійців, обвівала спалені, запорошені обличчя (Гончар, III, 1959, 60);

*Образно. Кічкас [на Дніпрі] був ранком електрифікації. Каховка і Кременчук — її великий день (Рудь, Гомін.., 1959, 38);

*У порівн. Хороша вона була, молода і свіжа, як ранок (Вовчок, VI, 1956, 239).

◊ Бі́лий ра́нок див. бі́лий;

Від (од, з) ра́нку [й (та)] до ра́нку — протягом усієї доби, довго.

Від ранку й до ранку — стук, грюк, хлюпанина (Мирний, III, 1954, 255);

А як з ранку та до ранку стали люди обридать, Ох зробив собі землянку, Оха більше не видать (Л. Укр., І, 1951, 273);

До́брий ра́нок; До́брого ра́нку див. до́брий;

З (од, від) ра́нку до но́чі (ве́чора, смерку́, смерка́ння) — протягом усього дня, довгого часу.

Робить [Павло] з ранку до ночі, без одпочинку (Вовчок, І, 1955, 178);

Вони не покладали рук од ранку до вечора (Н.-Лев., III, 1956, 296);

Наче й мотаєшся по району з ранку до смерку, а все ж таки не косиш, не молотиш (Цюпа, Краяни, 1971, 67);

Під вогнем бійці на переправі, і на тій — на правій — стороні теж вогонь від ранку до смеркання (Гонч., Вибр., 1959, 213);

На ра́нок — ранком.

Коли це на ранок — летить у Піски сам справник, летить стряпчий, летить становий (Мирний, І, 1949, 304);

Одно́го ра́нку див. оди́н;

Познача́ється на ра́нок див. познача́тися.

2. Публічне ранкове зібрання, де виконуються літературні, музичні та інші твори.

Полтавське громадянство влаштовувало недільні літературні ранки для бідного населення і для учнів (Збірник про Кроп., 1955, 312).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me