розлив

РО́ЗЛИ́В, у, ч.

1. Дія за знач. розли́ти, розлива́ти.

Розлив металу; Цех розливу.

◊ Ро́зли́в кро́ві — убивство, поранення кого-небудь.

Писали [пани] скарги, голосили, .. що готові Хлопи́ вже до розливу крові (Фр., X, 1954, 287);

На високій бессарабській полонині.. пам’ятник, поставлений на згадку розливу людської крові (Коцюб., І, 1955, 387).

2. Вихід річки, озера із берегів (навесні, після великих дощів і т. ін.); повідь.

Ті нещасні випадки, про які ти пишеш, були ще весною, коли розлив не ущух, а тепер, навряд щоб так було небезпечно (Л. Укр., V, 1956, 193);

Раптовий і навальний розлив рік завдавав страшних мук (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 26);

*У порівн. Над Ай-Петрі летів, як розливи ріки, тихий вересень, сонячний, любий… (Сос., І, 1957, 252).

3. Поверхня, простір, залиті водою; водяна гладінь.

За Ташанню діброви стоять у весняних розливах, а від чорного дуб’я і тінь у воді чорна (Тют., Вир, 1964, 126);

Ген над рікою перед нами, над голубим розливом вод, підперши небо димарями, встає задимлений завод (Гонч., Вибр., 1959, 52);

// перен. Широкий простір, зайнятий чим-небудь однорідним (рослинністю і т. ін.).

Просто з маршу студбат попав під шквал вогню. Коли наближались сюди, попереду серед розливу хлібів бачили на пагорбі хутірець якийсь (Гончар, Людина.., 1960, 92);

Незабаром я опинився в щедро залитій сонцем долині, серед густого розливу квітів (М. Ол., Чуєш.., 1959, 55);

// перен. Простір, залитий, заповнений світлом, туманом і т. ін.

На дні маревного розливу ген-ген пастух бреде з чередою (Гончар, II, 1959, 61);

День видався чудовим. Поля купалися в сонячному розливі (Томч., Готель.., 1960, 6).

4. перен. Про милозвучні, переливчасті звуки, переливи голосу.

На папері.. По п’ять рядів ідуть лінійки нотні, Німі і чорні знаки виступають, Що розцвітуть колись огнями сурем, Медовими розливами скрипок (Рильський, II, 1960, 92);

Серед розливу музики чути жартівливу команду директора школи Павла Юхимовича: — Світло! (Гончар, Тронка, 1963, 135).

5. перен. Великий, широкий рум’янець.

Тимко знав багатьох хутірських дівчат, які.. дивували своєю особливою степовою красою: всі були грудасті, тугі, сильні і дикоокі, з густим вишневим розливом на щоках (Тют., Вир, 1964, 182).