розритий

РОЗРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розри́ти.

Начетверо розкопана, Розрита могила (Шевч., І, 1963, 222);

В широкому полі, розритому весняними гірськими водами, осіла, вкопалася в грунт огрядна споруда військової.. залоги (Ле, Право.., 1957, 194);

*Образно. Горить, розцвітається море, розрите кормою… (Гончар, III, 1959, 182);

// У знач. прикм.

Вітер скуб солому по стріхах, а на розриті городи спускались хмари ворон (Коцюб., II, 1955, 77);

Народ повалив од сільбуду гомінкими юрбами, і за кілька хвилин весь майдан став як розритий мурашник (Головко, II, 1957, 185).