розсипати

РОЗСИ́ПАТИ див. розсипа́ти.

РОЗСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. розси́плють; док., перех.

1. Несподівано, мимоволі висипа́ти що-небудь сипке, розкида́ти багато предметів.

Тремтячі ноги зігнулись, і він упав без сили на призьбу, розсипаючи налагоджену про запас мамалигу (Коцюб., І, 1955, 215);

Розгортаючи обома руками віття, розсипаючи з кухля ягоди, Тихозоров, озираючись, ступив кілька кроків назад (Донч., II, 1956, 41);

— Забув сказати, що перекинув також столика.. і розсипав твої папери (Ю. Янов., II, 1958, 62);

— Фед! Принеси мені гребінець і пудру. Та, гляди, не розсип по дорозі (Тют., Вир, 1964, 212);

// Давати можливість волоссю вільно спадати, лягати, розділяючись на пасма;

// Навмисно розкидати, сипати по поверхні, накида́ти, насипа́ти на що-небудь (багато предметів або щось сипке).

Каневський бере з бочки жменю талерів — розсипає по столу (Вас., III, 1960, 378);

Недалечко від хатнього порога стояла немолода вже молодиця, бідненько зодягнена, — і, розсипаючи з миски зерно, голосно скликала курей (Мирний, І, 1949, 129);

Вона принесла з хижки зав’язані в хустці квітки та стрічки і розсипала їх по столі, застеленому білою скатертю (Н.-Лев., II, 1956, 275);

*Образно. Серед нив, дібров і плавень — де не підеш — для людей квіти розсипає травень, звуки — соловей (Швець, Неспок. літо, 1959, 7);

[Маруся:] Погляньте, як розсипав місяченько Своє проміння срібне по воді (Сам., II, 1958, 8).

2. Порушувати цілісність чого-небудь, руйнуючи, роз’єднуючи.

Вдарила у борт висока хвиля, розсипавши свій гребінь на бризки (Шиян, Переможці, 1950, 59);

Танк розсипав гусеницю і.. завмирає (Логв., Давні рани, 1961, 37).

3. Насипа́ти в різні місця, розподіляти що-небудь сипке.

Товариші по камері гуртом виряджали його: давали йому теплішу одежу, розсипали поза підкладкою піджака тютюн та сірники (Вас., І, 1959, 71);

[Ганнуся:] Як прийдуть дівчата, то скажете їм, хай починають розсипати зерно у сівалки (Мороз, П’єси, 1959, 179).

4. Розбивши, розділивши (групу людей) на дрібніші одиниці, розташовувати на відстані один від одного; розосереджувати.

В лісі Журяк розсипає людей ланцюгом (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 206);

В 1666 році татарські орди, вступивши в союз з правобережним гетьманом Дорошенком, розсипали свої загони по країні, доходячи до Львова, Любліна і Кам’янця (Наука.., 3, 1965, 11).

5. розм. Витрачати, розтринькувати.

Щедрою рукою самовладна правителька Росії [Катерина II] розсипала державну казну, виморочену у своїх підданців тим часом, як армія билася в корчах голоду й холоду і вмирала від пошестей (Добр., Очак. розмир, 1955, 178);

Почав Шкандибенко готуватися до весілля, .. чимало грошей розсипав на всякі убори та прибори (Вовчок, Вибр., 1946, 177).

6. перен. Вимовляти часто й у великій кількості.

Скільки не розсипав я перлів своєї красномовності, діда я, видимо, переконати не міг (Хотк., II, 1966, 361);

Кирило Васильович відчинив двері першої кімнати і, розвівши руками, розсипав щиру оповідь (Наука.., 5, 1971, 27);

// Видавати дрібні, уривчасті звуки.

То притихне, прислухається [соловейко], то знов на весь голос розсипає свої переливи… (М. Ол., Чуєш.., 1959, 60);

І нам жалю додавши, поміж віт у вишнику зозуля розсипала своє «ку-ку» (Гонч., Вибр., 1959, 301);

Ударили цимбали, застогнала скрипка, бубон розсипав дрібний стукіт (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 443).

◊ Кисли́ці розсипа́ти (розси́пати) — те саме, що Кисли́ці розво́дити ( див. кисли́ця).

— Яка ж у тебе любов, коли ти покохав гоноровиту панну, а зразу й кислиці розсипав, тільки дістав одкоша́..! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 487);

Розсипа́ти пе́рли пе́ред сви́ньми́ (сви́нями) — говорити що-небудь людям, марно сподіваючись, що вони зрозуміють це.

Коли ти маєш Перли, То й розум май І перед Свинями не розсипай (Гл., Вибр., 1951, 151);

Розсипа́ти (розси́пати) сміх (у́смішки, смішо́к) — сміятися, усміхатися.

Стрункі дівчата в одягах легких Перлово-ніжний розсипають сміх (Рильський, III, 1961, 57);

Олександр, щедро розсипаючи усмішки, думав: «Маман не хоче старіти.. Дивна жінка!» (Коч., Зол. грамота, 1960, 171);

Барський оглушливо зареготав, а Житейкін розсипав у повітрі смішок, дрібний і гострий (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 16).