розсипатися

РОЗСИ́ПАТИСЯ див. розсипа́тися.

РОЗСИПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗСИ́ПАТИСЯ, плюся, плешся; мн. розси́пляться; док.

1. Сиплячись, падати, безладно котитися, розкидатися в різні боки (про предмети або про щось сипке).

Схлипнула.. Христина, потягнулась рукою до шиї, якось рвонула коралі, і вони, розсипаючись, загуділи в її вухах, неначе джмелі (Стельмах, І, 1962, 644);

Тріснула гілка на яблуні. Не стрибнула [Олянка], а впала на землю.. І яблука розсипалися з фартушка (Головко, І, 1957, 384);

Василь з усієї сили натяг рептух, вірьовка увірвалася, і сіно розсипалось (Чорн., Потік.., 1956, 67);

// Вільно спадати, лягати, розділяючись на пасма (про волосся).

Ольга повільно знімає берет, і волосся розсипається по її чолі (Галан, Гори.., 1956, 131);

У Марії хустка сповзла з голови. Розсипались довгі коси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 190);

// перен. З’являтися, проступати де-небудь (перев. у великій кількості).

За Дніпром усе густіше витикаються над лісом димарі нових фабрик і заводів, над ними все частіше розсипається кучерявий дим (Панч, В дорозі, 1959, 300);

Десь за Дніпром, нижче Берислава, несподівано розсипалась в небі ціла віхола вогнів (Гончар, І, 1959, 62);

// перен. Бути безладно розміщеним, розкиданим де-небудь у великій кількості.

Скелі, розкидані купами понад берегом під кручами, далеко розсипаються в морі (Н.-Лев., V, 1966, 194);

Невеличкі хуторці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу (Мирний, І, 1949, 178);

У долині, поміж горами, Де розсипались хатки, На городі під чинарами Я угледів нагідки… (Олесь, Вибр., 1958, 167);

Півтораста вуликів — синіх і зелених, червоних і жовтих — розсипались на узгір’ї (Донч., VI, 1957, 11).

2. Розпадатися на дрібні частини; дробитися, кришитися.

Піну рвав вітер, і вона розсипалася над морем довгастими ниточками й легенькими кульками (Кучер, Прощай.., 1957, 5);

При недостатній кількості цукру в тісті вироби будуть блідими, несолодкими і не розсипатимуться (Укр. страви, 1957, 320);

Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців, брязнула об підлогу, розсипавшись на дрібні скалки (Хижняк, Невгамовна, 1961, 169);

*Образно. Даша ніяк не могла вловити його погляд, збагнути зміст його слів, — вони кришились і розсипались у повітрі (Жур., Даша, 1961, 8);

// Руйнуючись, ламаючись, розпадатися на частини; розвалюватися.

Школярські парти, що стільки разів цієї зими заходжувались розсипатися під школярами, та й розсипались навіть часом, ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями (Гр., І, 1963, 241);

Раптом небо понялось вогнем,.. церква похитнулася, стіни в школі розсипались, і все щезло і затихло… (Коцюб., І, 1955, 316);

Щось загуло, затріщало, звуглілий будинок розсипався, як паперова коробка (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308);

*Образно. Така руїна [баронеса], просто розсипається від старості, а все їй ліки потрібні та купелі… (Л. Укр., III, 1952, 530);

// перен. Переставати існувати як єдине ціле; розпадатися.

Наш партизанський загін, ще не встигнувши оформитись і організуватись, розсипався, довелося потім, у важких умовах терору й переслідувань, збирати людей поодинці (Збан., Єдина, 1959, 252);

[Крикун:] Скоротити [статтю] ніяк не можу. Уся композиція розсиплеться (Корн., II, 1955, 10).

◊ Розси́патися на (у) по́рох (по́рохом) див. по́рох¹.

3. Розходитися, розбігатися в різні боки.

Від греблі з гомоном вибігає гурт парубків, розсипається по льоду і розмивчастою місячною доріжкою пробивається до принишклого гурту (Стельмах, І, 1962, 55);

Знехотя поплентався [Роман] в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (Н.-Лев., VI, 1966, 308);

Ми розбилися на ланки І розсипалися скрізь — Хто у поле, хто у ліс (Мур., Піонер. слово, 1951, 92);

// Розділившись, розташовуватися на певній відстані один від одного; розосереджуватися.

Загін яничарів, що вже в більшій частині перехопився через міст, почав розсипатися по всьому лівому березі, охоплюючи дугою козаків Чепіги й Порохні (Добр., Очак. розмир, 1965, 233);

Пройшовши кілька кілометрів зімкнуто, люди розсипалися в цеп на п’ятдесят метрів один від одного (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 74);

Розсипавшись лавою, козаки оточили на світанку Кічкаську балку та Будиловські єрики (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 182).

4. перен. Видавати дрібні, уривчасті звуки.

Вони сміялись і плакали, київські солов’ї, вони захлинались пристрасним тьохканням і виводили кличні рулади, розсипались дрібними трелями і завмирали на низьких акордах (Смолич, Мир.., 1958, 74);

Десь у коридорі срібними кільцями розсипався дзвоник (Собко, Звич. життя, 1957, 279);

Гафійка розсипалась сміхом на згадку про дядька Панаса. — Такий кумедний!.. (Коцюб., II, 1955, 66);

// Чутися, лунати (про дрібні, уривчасті звуки).

Над ним [степом] сотні срібноголосих жайворонків непримітно в’ються, і їх весела і радісна пісня дзвенить, розходиться, розсипається, здається, сизо-прозоре повітря само бринить-співає… (Мирний, IV, 1955, 8);

Рипів сніг. Розсипався навкруг веселий дзенькіт тулумбасів (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 7);

У кількох місцях саду бризнуло світло електричних лампочок і разом з ним розсипались дзвінкі голоси в сутінках алей (Трубл., Мандр., 1938, 3).

◊ Розсипа́тися (розси́патися) горо́хом:

а) лунати (про дрібні, уривчасті звуки).

Хлопці збились тісно в отару й, спотикаючись та пхаючи один одного в спину, сунули гуртом кругом ялинки. Горохом розсипались голоси (Вас., І, 1959, 315);

б) говорити дуже швидко.

5. перен., розм. Говорити кому-небудь багато люб’язностей, намагаючись заслужити прихильність, догоджаючи комусь або підлещуючись до когось.

Зубиха ж тут так і розсипається. І сюди шатнеться, і туди мотнеться: і намисто Олені нав’язує на шию, і голову квітча (Кв.-Осн., II, 1956, 211);

Дивився [директор] на похмурі обличчя професорів і не бачив, розсипаючись в похвалах, що кожне його слово викликає в них німе заперечення (Полт., Повість.., 1960, 348);

Обережно здмухнувши з книжки порох, він розсипався в компліментах то книжці, то мені (Л. Укр., III, 1952, 741).

◊ Розсипа́тися (розси́патися) бі́сером перед ким — посилено догоджати кому-небудь, підлещуючись до когось.

6. тільки док., ким і без додатка, розм. Народити дитину.

У мене жінка розсипалась (Сл. Гр.);

Ми молили собі у господа хлопчика, а молодиця розсипалась дівчинкою! (Стор., І, 1957, 138);

— Ненечко рідна! Ось-ось розсиплеться, а здолала отаку дорогу! По горілій землі йшла… (Оров., Зел. повінь, 1961, 53).

7. тільки недок. Пас. до розсипа́ти 1-4, 6.