рундук

РУНДУ́К, а́, ч.

1. Те саме, що га́нок.

Добре втомившися, знайшла вона чималий будинок з великим рундуком (Гр., Без хліба, 1958, 83);

Дівчина зійшла на легкий, обгороджений балясинками рундук, зупинилася перед дверима (Стельмах, І, 1962, 130).

2. Легка споруда, що являє собою відкритий або критий прилавок для роздрібної торгівлі.

Пішла я в той ряд, де продають огородину. А ряд той довгий, похожий на вулицю: по обидва боки рундуки з покрівлею на стовпцях (Н.-Лев., III, 1956, 264);

Серед приватних крамничок і рундуків метушилися покупці та продавці (Рибак, Час.., 1960, 156).

3. Невелика споруда для ремонту, лагодження чого-небудь (перев. взуття).

На розі вулиці моєї У голубому рундуку Працює швець (Нех., Ми живемо.., 1960, 118).

4. Великий ящик з кришкою для зберігання чого-небудь.

— Отже я й кажу: і на березі не був, і про своє господарство не потурбувався. В рундуці що робиться! Смітник! (Ткач, Жди.., 1959, 5);

// Продовгуватий ящик для сидіння або лежання.

На цвинтарі, і там не без іграшок: де побачать, що на рундуках полягали дівчата, так їх і поперекидають [парубки] (Кв.-Осн., II, 1956, 239).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рундук — ГА́НОК (прибудова біля входу в будинок зі східцями, іноді з покрівлею), ГА́НКИ мн., РУНДУ́К, ПРИ́СІ́НКИ, ПРИ́СІ́НЦІ, ПРИ́СІ́НОК, ПІДСІ́ННЯ, ПІДДА́ШОК, ПІДДА́ШШЯ (тільки з покрівлею). Словник синонімів української мови
  2. рундук — -а, ч. 1》 Те саме, що ґанок. 2》 Легка споруда, що являє собою відкритий або критий прилавок для роздрібної торгівлі. 3》 Невелика споруда для ремонту, лагодження чого-небудь (перев. взуття). 4》 Великий ящик з кришкою для зберігання чого-небудь. || Продовгуватий ящик для сидіння або лежання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. рундук — РУНДУ́К, а́, ч. 1. Те саме, що ґа́нок. В садку сутеніє. Степан нишком вилазить вікном з своєї кімнати на рундук, прудко та звинно зіскакує з рундука на землю (Леся Українка); Добре втомившися, знайшла вона чималий будинок з великим рундуком (Б. Словник української мови у 20 томах
  4. рундук — 1. Критий майданчик зовнішніх мурованих сходів. 2. Зруб ґанку, самий ґанок або його верхній майданчик. Також вживається: ~ звисом — майданчик ґанку, який підтримується випусками колод. Архітектура і монументальне мистецтво
  5. рундук — рунду́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  6. рундук — Рундук, -ка м. 1) Крыльцо. Його мати старая на рундуку стояла, все плакала, ридала. Чуб. V. 980. Княгиня зійшла з рундука на зустріч гостям. К. ЧР. 211. 2) Ларь на базарной площади. ум. рундучок. МВ. ІІ. 32. Словник української мови Грінченка
  7. рундук — [рундук] -ука, м. (ў) -уку, мн. -уки, -ук'іў Орфоепічний словник української мови
  8. рундук — Рунду́к, -ка́, на -ку́; -дуки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)