рівно

РІ́ВНО, присл.

1. Присл. до рі́вний 1-4.

Човен плив рівно і скоро, ніс його так і розрізував воду (Мирний, V, 1955, 349);

Батько наш був дуже добрий; жалував нас обох рівно, і брата й мене (Вовчок, І, 1955, 3);

Сніг падав безшелесно й рівно (Рильський, І, 1960, 125);

Все він робив.. спокійно, рівно, поблискуючи з-під кошлатих брів сірими очима (Гончар, III, 1959, 97).

2. у знач. присудк. сл. Немає западин та підвищень.

Озираюсь. Де ж гори? Я хочу побачити обіцяні гори! Та їх немає, скрізь рівно (Коцюб., II, 1955, 236).

3. у знач. част. Якраз, саме.

Рівно ж тільки тепер я довідалась, що Ви посилали мені «Громадський голос» (Л. Укр., V, 1956, 354);

// Точно.

Рівно о п’ятій Марійка проснулась від дзвінка будильника (Донч., V, 1957, 416).

4. у знач. част. Так само, однаково, такою ж мірою.

Рівно ж і два ці органи повинні творити єдину організаційно зв’язану систему освітньо-культурної роботи (Еллан, II, 1958, 84).

5. з чим, розм. На одному рівні, урівень з чим-небудь.

Рости, хмелю, над водою рівно з тичиною (Чуб., V, 1874, 110);

Вал котився скоро, наче вихор. Здіймав воду рівно з берегами (Фр., XIII, 1954, 347).

6. у знач. спол., у сполуч. із сл. як, рідко. Так само, як і.

Оповідали [гуцули] досить нескромні деталі приватного життя свого духовного наставника, як рівно й деталі події, що привела до зміни старого попа на нового (Хотк., II, 1966, 9).

7. у знач. част., розм. Зовсім, абсолютно.

— В мене рівно дома нема нічого. Аби тут годували мене, то й спасибі! (Вовчок, VI, 1956, 234).

◊ Все рі́вно див. весь¹.