свистячий
СВИСТЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до свиста́ти.
2. у знач. прикм. Який утворює присвист, свист.
На свистячих інструментах звук утворюється вдуванням повітря через отвір в корпусі (флейта) або через свисток (сопілка) (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 26);
В її тіло впивалась гнучка, свистяча лозина (Донч., III, 1956, 35);
Натужно чахкає паровик, викидаючи в боки свистячі гейзери пари (Кол., Терен.., 1959, 148);
// З тембром свисту, зі свистом.
Холодно було, і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі згуки (Коцюб., II, 1955, 313);
Вона підвела голову і тихо спитала свистячим шепотом: — Як «не прийде»? (Збан., Таємниця.., 1971, 172).
∆ Свистя́чі зву́ки (при́голосні), лінгв.— приголосні, при вимовлянні яких повітря проходить через вузьку щілину між зубами і язиком, напр., с, з, ц.
Зачепить [Синявін] конем базарного роззяву — той смачно вилається з притиском на свистячих приголосних (Ле, Міжгір’я, 1953, 69).
Значення в інших словниках
- свистячий — свистя́чий прикметник Орфографічний словник української мови
- свистячий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. теп. ч. до свистати. Свистяча задуха — розлад дихання у тварин, що настає від звуження голосової щілини, спричинюваного атрофією м'язів. 2》 у знач. прикм. Який утворює присвист, свист. || З тембром свисту, зі свистом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- свистячий — СВИСТЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до свиста́ти. 2. у знач. прикм. Який утворює присвист, свист. На свистячих інструментах звук утворюється вдуванням повітря через отвір в корпусі (флейта) або через свисток (сопілка) (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах