святкувати
СВЯТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перех. Відзначать свято ( див. свя́то¹ 1, 3, 4).
Я святкую собі різдво на чужині та й дні свої довершу на чужині, у вигнанні (Л. Укр., IV, 1954, 132);
Тут [на майдані] збиралися, закладаючи підвалини колгоспного ладу, тут святкували Першотравень і Жовтневі дні (Ю. Янов., II, 1954, 180);
// Влаштовувати свято на честь або в пам’ять кого-, чого-небудь.
Задумали полтавці святкувати роковини смерті нашого славного і незабутнього 1. Котляревського (Мирний, V, 1955, 398);
// Відзначати певним чином яку-небудь подію (перев. радісну, приємну).
В родині поліцейського надзирателя.. завтра святкують іменини єдиного сина, гімназиста 1-го класу (Коцюб., III, 1956, 416);
Він святкував почин свого нового життя, — бо недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини (Фр., VI, 1951, 8);
Святкували школярі закінчення учбового року (Ів., Вел. очі, 1956, 75);
// перен. Радіти, смакуючи свій успіх у чому-небудь.
Чим частіше дідок сипав дотепами.., тим більше супився похмурий член комісії, бо він вважав, що дідок веселиться і радіє через те, що святкує розгром його теорії про походження скіфів (Тют., Вир, 1964, 61).
◊ Святкува́ти перемо́гу — тріумфувати.
Оборонець надто поспішав святкувати перемогу (Кулик, Записки.., 1958, 211).
2. неперех., розм., заст. Не працювати, нічого не робити.
— Вона звикне отак святкувати — та й у будень святкує (Мирний, IV, 1955, 99).
3. неперех., перен. Відчувати задоволення, радість, приємність і т. ін. з приводу якої-небудь події.
Міг би [батько] розповісти, як жде свого сокола у відпустку і як святкує нарешті душа його, коли син отак, як зараз, сидить під тополями у чабанському товаристві (Гончар, Тронка, 1963, 14);
Коли гітлерівці оголосили жалобу по армії Паулюса, Київ святкував, з’явилися листівки, вбито було коменданта (Ю. Янов., II, 1954, 23).
Значення в інших словниках
- святкувати — святкува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- святкувати — Відзначати <�відбувати> <�як> свято, д. празникувати; (суботу) шабашувати; (перемогу) тріюмфувати; П. не працювати; ФР. радіти; (мало) ЖМ. шанувати; п-к –УЮЧИЙ, що святкує, звиклий святкувати, радий відсвяткувати, п-к святковий. Словник синонімів Караванського
- святкувати — Відзначати церковне свято особливо урочистим богослужінням Словник церковно-обрядової термінології
- святкувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. Відзначати свято (див. свято I 1), 3), 4)). || Влаштовувати свято на честь або в пам'ять кого-, чого-небудь. || Відзначати певним чином яку-небудь подію (перев. радісну, приємну). || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- святкувати — СВЯТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. що. Відзначати свято (див. свя́то¹ 1, 3, 4). Я святкую собі Різдво на чужині та й дні свої довершу на чужині, у вигнанні (Леся Українка); Перед Великоднем Єремія з Гризельдою та сином Михайлом переїхав у Лубни... Словник української мови у 20 томах
- святкувати — ВІДЗНАЧА́ТИ (здійснювати певні заходи з приводу якоїсь події, знаменної дати тощо), СВЯТКУВА́ТИ, ВІДЗНА́ЧУВАТИ, ПРОВО́ДИТИ, ВШАНО́ВУВАТИ (УШАНО́ВУВАТИ) кого, ОЗНАМЕНО́ВУВАТИ книжн., СПРАВЛЯ́ТИ розм., ОБХО́ДИТИ діал.; ОКРОПЛЯ́ТИ розм., ОКРО́ПЛЮВАТИ розм. Словник синонімів української мови
- святкувати — Святкува́ти, -ку́ю, -ку́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)