світлий

СВІ́ТЛИЙ, а, е.

1. Який випромінює яскраве світло (про джерело світла).

Що вони росли та виростали, то вони пильніш поглядали [на шлях]. І раненько-ранком при світлому сонечку, і пізненько ввечері при зореньках іскристих (Вовчок, І, 1955, 309).

2. Добре освітлений, наповнений світлом.

День був такий світлий, такий чистий. В заморожені вікна лилося стільки сонця, що кришталеві квітки на шибках миготіли (Тют., Вир, 1964, 522);

Світла ніч стояла над горами. Чиста, прозора, вона просвічувала наскрізь, як синій коштовний камінь чистої води (Гончар, III, 1959, 104);

Світлий ранок, сповнений золотосяйного сонячного тепла, хутенько звів приятелів з постелей (Досв., Вибр., 1959, 300);

// Добре освітлюваний денним світлом (про приміщення).

Дарма що живе він внизу дому; дарма що не світла, а скорше темна його кімната: вона ж [Любка] тут, вона освітить, вона окрасить усе (Хотк., І, 1966, 43);

Дві світлих кімнати, і обидві вікнами виходять у сад (Баш, Вибр., 1948, 68).

3. Не темного кольору.

Світлішає небо. Ширшає світ. Хорлів ще не видно, тільки вершечки тополь з’явились на світлому тлі неба (Гончар, II, 1959, 45);

У білому вбранні на білій постелі на фоні світлої стіни сидить молода щаслива мати, тримаючи немовля (Довж., І, 1958, 111);

// Менш насичений порівняно з основним кольором.

Недалеко від перемілу, що хвилясто просвічувався світлою жовтизною, поставили ятері (Стельмах, II, 1962, 186).

4. Чистий, прозорий (про рідину, скло і т. ін.).

Сула повільно котить світлу тиху воду (Перв., II, 1948, 173);

Яка ж бо ти [волошка] люба в вінку, Що обвиває голівку палку,.. Як ти, поставлена в світлий кришталь, Будиш у серці і радість, і жаль! (Рильський, III, 1961, 179);

// Високий, ясний, чистого тембру (про голос, звуки і т. ін.).

Світлі звуки скрипки.

5. перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий.

Разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра в світлу будучність для нашої землі (Коцюб., III, 1956, 40);

Ніжна, тиха, кристально чиста мелодія почулася ніби здалека, як світлий спомин з глибини душі (Л. Укр., III, 1952, 590);

Померкли на мить юні, світлі його марева (Гончар, Таврія, 1952, 19);

// Приємний, радісний (про почуття, настрій).

Світлою радістю повниться серце моє (Дор., Єдність, 1950, 3);

В Андрія був такий світлий настрій, що це одразу передалось і Батуріну (Гур., Життя.., 1954, 236);

// у знач. ім. сві́тле, лого, с. Приємне, радісне почуття, радісний настрій.

В сільській.. школі минула для Світлани перша радісна трудова зима.. Тепер все те світле десь у минулому (Гончар, II, 1959, 96);

// Осяяний внутрішнім світлом (про обличчя, чоло).

Увечері уявляла собі Маруся це лице. Таке одухотворене мусить воно бути, світле (Хотк., II, 1966, 251);

Стояли мовчазні навколо, Лиш вітер розвівав чуби. І виступив кобзар з юрби, Підвівши вгору світле чоло (Павл., Бистрина, 1959, 28);

// Неглибокий за ступенем вияву; легкий.

В піснях — дівоча світла туга І вільний помах косаря (Рильський, III, 1961, 89);

Янош їде і час від часу всміхається, повитий якоюсь світлою задумою (Гончар, II, 1959, 69).

6. перен. Нічим не затьмарений; спокійний.

Валентина.. пішла до дверей ганку. Вона встигла зирнути на нас світлими очима, що в них були скупчені ласка, замирення і тверда рішучість (Досв., Вибр., 1959, 94);

// Який виражає умиротвореність, заспокоєність, упокорення.

Підвели його й поставили перед Галею. Вона як вздріла — всміхнулася, — дивилась на його поглядом своїм світлим, тихим (Вовчок, І, 1955, 157).

7. перен. Який має високі моральні якості; благородний.

[Роман:] Яка щира у батька душа, яка світла! (Кроп., II, 1958, 31);

Я незвичайно люблю і поважаю оту світлу людину [І. Франка] (Коцюб., III, 1956, 278);

З усіх своїх друзів Віталій не знає людини більш життєрадісної, людини такої чистої і світлої душі (Гончар, Тронка, 1963, 41);

// у знач. ім. сві́тле, лого, с. Символ істини, розуму, освіти або радості, щастя.

Я завжди був великим оптимістом і дотепер не втратив віри у людей, у перемогу всього світлого над темрявою і злом (Коцюб., III, 1956, 281);

Точиться безупинна світова боротьба носіїв світлого з темними силами зла (Мас., Роман.., 1970, 352);

// Який виражає чистоту, щирість почуттів, прагнень.

Вітер лютішає знов, — Дужча від чорного страху Світла до мами любов (Бичко, Вогнище, 1959, 216).

◊ Сві́тла па́м’ять див. па́м’ять;

Сві́тле о́ко див. о́ко¹.

8. перен. Ясний, логічний, чіткий (про розум, думки і т. ін.).

Як криниця і небо, і зорі Відбива на перловому дні, Так слова твої чесную душу, Світлий ум виявляли мені (Фр., X, 1954, 401);

— Свідомість моя світла, думки могутні — я комуніст (Збан., Сеспель, 1961, 195).

◊ Сві́тла голова́:

а) (у кого) розумна голова.

[Ромодан:] Коли б я не знав, яка світла голова в тебе. Що з тобою сталось?.. Тебе ж уся Україна знала! (Корн., II, 1955, 319);

— До чого ж у вас мудра та світла голова! — Може, ви трохи й переоцінюєте мої якості, але знаходитеся близько до істини, — вклонився їй Мокроступ (М. Ю. Тарн., Як на..ниві, 1958, 104);

б) (хто) розумна людина.

Світла голова Ковальов! Як він здорово тоді придумав конструкцію циліндра до десятитисячотонного преса (Собко, Біле полум’я, 1952, 120).

9. заст., нар.-поет. Вживається як постійний епітет (звичайно до слів цар, князь, боярин, а також при слові рай).

— Латине світлий, знаменитий, Твоїми мед устами пити! Всяк тягне серце за тебе (Котл., І, 1952, 276);

Великая славо! зглянься на людей! Одпочинь од кари у світлому раї! (Шевч., І, 1963, 264);

// Вельможний, знатний.

В шатрі поставлено стіл і заставлено його багатою перекускою для світлих гостей (Фр., II, 1950, 366).